«Донедавна я не вірила у янголів-охоронців. Життя змусило повірити.
...Теплий літній день. Мама привезла двох діток до бабусі, аби ті порозкошували на свіжому молочку. Трирічний Тарасик та його старша сестричка Оленка не могли натішитися травичкою, собакою, який любить з ними гратися, сонечком і головне – волею, що її так бракує у великому місті. Але, як то буває між дітьми, швидко почубилися. Не полишаючи роботи на грядці, мама посварила кривдника пальцем та й забула про провину сина.
...«Тарасику! Тарасе!!! Тара-а-асе!» – згодом чулося із подвір’я. Все село вже на ногах, вечір не за горами, а Тараса немає. Паніка. Страх. Сльози. Родичі вже й до знахарки подалися серед ночі, аби та хоч надію дала. Старенька, виливши тричі віск, сказала: «Він ще з кимсь. Чи жінка, чи чоловік це – не знаю, але він у безпеці. Та недалеко велика небезпека». Півночі все село малого шукало. Звернулися до іншої ясновидиці, в Чернівцях. Жінка, вислухавши всю історію, сказала, що пішов Тарасик ліворуч, зараз – у кропиві.
...Шукали всім селом, з міліцією, з собаками. Думали всі потайки, що вже безнадійно... Аж ось радісний крик: «Знайшовся! Тарас знайшовся!!!».
За півтора кілометра від села. У самій сорочечці сидів Тарасик ...у кропиві(!), за кілька метрів – прірва (глину там люди брали). Якщо дивитися від місця, де дітвора вдень гралася, то це було ліворуч....
Та дивина не в тім: малюк тихенько сидів і кліпав сонними оченятами. Усіх здивувала така поведінка трирічної дитини. Все, що Тарасик тоді сказав, це те, що хоче їсти та змерз. З часом рідним та лікарям вдалося у малого випитати, що він там, у кропиві, спав, йому не було холодно, він не боявся темноти і з ним хтось був. Хто – не міг сказати. Недарма місцева знахарка не знала, чи жінка, чи чоловік біля Тараса. Це ж був його янгол-охоронець!»

Тетяна Шадловська, м. Львів