– Навіщо вам два входи і виходи? – запитує замовниця, яка вперше завітала.
– Дуже зручно, коли люди не хочуть побачити в нас один одного, – відповідаю я.
– Хай собі не хочуть… Хіба це привід, щоб для них ще одні двері ставити? – все ще не вгаває жінка.
– Так роблять психологи, лікарі, які мають приватну практику й хочуть зберегти таємницю пацієнта.
– То це ж лікарі, психологи... А у вас які таємниці?! Хто й що пошив?..
– О, іноді в нас вирують неабиякі пристрасті, як у мексиканських серіалах, а бува, і кумедні ситуації трапляються. Гадаємо, що на вході ще й камеру спостереження доведеться встановити, щоб бачити, хто ж прийшов.
І тоді я пригадала ту давню історію, через яку ми й облаштувати подвійні вхід та вихід. Це було в середині 1990-х. Замовляла в нас одяг дружина одного бізнесмена. Жінка молода, гарна, з чудовою фігурою. З Еміратів привезла багато розкішних тканин та оздоб. Працювати з нею було цікаво, бо пані відривалася на повну: втілювала всі фантазії й бажання. Коли на фірмі чоловіка влаштовували вечірку, рівних їй не було.
З часом бізнесмен закрутив роман з однією працівницею. Та, забажавши до Нового року чогось ексклюзивного, впросила коханця, щоб завіз її до майстра, що шиє такі гарні сукні його дружині! Як на те, й секретарці забаглося оригінального вбрання. Чоловік усіх любив, нікому не відмовив. Так і їздили жінка, коханка та секретарка весь грудень на примірки, доки не зустрілися. І знаку не подали, що вражені… Але дружина бізнесмена таки допитала мою маму з «пристрастю» та пригрозила, що, не дай Боже, вони будуть красивіші за неї. Місяць тривали примірки, й усі троє запитували: «Чи ж я буду найгарніша?» «Так!» – відповідала мама і старалася для всіх трьох.
…А влітку, коли робили ремонт, поставили додаткові двері.
Далі буде…


Ганна ДІДУХ