«Еквадор – така ж країна, як Україна . Обидві належать до тих, що розвиваються», – з таких слів Юлія Алексєєва розпочала розповідь про місцину, де нині живе й навчається. 1 700 доларів та 22 години польоту – і ви в країні, яка півсвіту годує бананами. Уже в аеропорту радять міцніше тримати сумки в руках та не заїжджати в певні райони...

НЕ МАЧО
Перше, що мене здивувало, коли приїхала до Еквадору, – чіткий поділ між бідними та багатими. Корінне населення – індігени, які походять від племен інків і майя, і досі дотримуються національних звичаїв: ходять у специфічному взутті, одязі, по-особливому зачісують волосся. Вони не впускають у своє життя моди. Діти корінного населення продають жуйки біля світлофорів, жонглюють, миють скло на автомобілях, таким чином заробляють гроші. Це перше, що впадає у вічі, коли в’їжджаєш у країну. Від малих «підприємців» нікуди не втечеш і не заховаєш погляду. Мені спочатку було дуже незручно, завжди хотілося їм щось дати. Тільки тепер собі думаю, що якби у сім’ях індігенів не було по 10–12 дітей, то й жили б не так бідно. Але там є таке поняття, як мачизм. Місцеві чоловіки вважають себе мачо: що більше дітей, то вищий статус. Вони б’ють жінок, і ніхто не може втрутитися. У Еквадорі навіть є такі поселення, де на державні закони не зважають.

Складається враження, що це країна для всіх, тільки не для корінного населення. Воно там бідує. Але що найприкріше – аборигенам цивілізація не потрібна. Для них тут затверджують різні програми, залучають до освіти, проте в університетах не часто зустрінеш індігенів. Для них головне – навчитися від батька ремесла, виготовляти сувеніри, продавати їх туристам і за ці кошти утримувати сім’ю.
На ринках на товарах цінників немає, і коли місцеві продавці бачать, що ти іноземець, а там нас називають ґрінґо, то вартість збільшують у кілька разів. Тому неодмінно потрібно поторгуватися. Але іноземців там поважають.

Мають місцеві й таку кепську звичку, як схильність до крадіжок. Хто на вулиці ловить ґав, може розпрощатися з сумкою чи сережками. Приїжджих відразу попереджають, аби були пильними. А також радять не заходити в райони, де живе місцеве населення. Якось мого хлопця ледь не вбили за ноутбук та мобільний телефон. Коли виходив з авто, йому до скроні приставили пістолет. А коли хуліганів почали наздоганяти, ті ще й відстрілювалися! Звісно, місцеві грабують не від хорошого життя. Я відразу ж затямила, що ліпше самотньою вулицею не ходити. Темніє в Еквадорі дуже рано, але, на щастя, таксі дешеве.

У столиці Кіто багато бездомних і занедбаних дітей. Чи є там п’яниці? Еквадорці ...п’ють в авто. Молодь припарковується біля магазину, де продають спиртні напої, у багажниках – колонки, так і розважаються... Роз’їжджаються о другій ночі, коли магазин зачиняється. Горілку вживають із льодом і соком. Полюбляють текілу. Втім еквадорці не спиваються. Чому? Люди дорожать роботою чи власним бізнесом. На чоловіка покладено й усі сімейні клопоти. Отакий позитивний бік мачизму – мужчини почуваються сильнішими за жінок, на них тримається Еквадор!

ҐУМА ЗАМІСТЬ ПІДБОРІВ
Якщо порівнювати наших і їхніх дівчат, то я горда за українок, еквадорки так не доглядають за собою. А от мічсцеві хлопці стежать за зовнішнім виглядом набагато ретельніше, ніж наші. Немає таких, на кого глянеш і думаєш: ти хоча б, хлопче, вмивався, розчісувався?!
Еквадорські дівчата постійно у кросівках чи туфлях на низькому ходу, у джинсах, футболках чи светрах. Я в університет не можу піти так, як вбиралася в Україні. Інакше подумають, що ти з роботи в офісі прийшла, чи у тебе була важлива зустріч. Відтак коли купила гарну сукню, не знала куди у ній піти. Один знайомий еквадорець ділився зі мною враженнями про Луцьк. Каже, що таких гарних, доглянутих, модних дівчат і такої краси на нігтях (аплікації та малюнки) він ніде не бачив...
Можливо, вишукано одягнутися в Кіто не дозволяє клімат. Місто оточене горами, тому тут часто дощить. За опападами хоч годинник звіряй. Наша героїня жартує, що купить в Україні модні гумові чоботи і там їй будуть заздрити такому взуттю. Зранку, коли люди розходяться на роботу, навчання, на вулиці холодно. Від одинадцятої до третьої-четвертої дня – спекотно. Опісля знову холодно. Не нагрієшся, якщо тепло не одягнешся, і вночі.

УКРАЇНКА І В ЕКВАДОРІ ГОСПОДИНЯ
Еквадорці цінують слов’янських жінок ще й за те, як вони господарюють. Хоч у Кіто, столиці Еквадору, звикли їсти у ресторанах чи кафе (заробітки та ціни дозволяють), то українки переважно готують удома. Для еквадорців це – щастя. Обіди та вечері, приготовані українками, надовго запам’ятовуються еквадорцям. Такого різноманіття страв місцеві жінки не лаштують на один стіл.

Продукти купують переважно на ринках. Аби підзаробити, місцеві бабусі, як і у нас, виносять свій нехитрий крам на продаж. Правда, там не знайти багато харчів, до яких ми звикли в Україні. Небагато й картоплі. Там її хоч і вирощують, проте споживають мало. Зате в Еквадорі полюбляють кукурудзу. Безліч страв готують з бананів: роблять з них тісто, смажать, запікають. А от полуниця там несмачна, а малини, смородини, порічок взагалі не знайти. Цитрусові – шикарні. Зовні апельсини непривабливі, не такі, як у нас у супермаркетах продають, а зелені чи коричневі. Їх можна порівняти з нашими домашніми яблуками, які зовні не завжди товарного вигляду, але смачні. З трьох апельсинів можна вичавити дві склянки соку. Окрім того, вони настільки дешеві, що у сезон за долар чи півтора можна купити цілу торбу. Пригадую, коли ми дивилися колумбійські серіали і бачили там різноманіття фруктів, думали: які вони там багаті. Насправді ж фрукти у Південній Америці дуже дешеві. Так само й квіти. В Еквадорі фантастичні троянди! Букет з 25 штук коштує долар-два! Відтак 80 відсотків квітів, вирощених в Еквадорі, експортують до Європи.

Не оминуло мого ока й те, що у супермаркетах надзвичайно малий вибір продуктів. Якщо сметана, то тільки одного виробника й одного виду. Йогурт максимум п’яти різновидів, ряжанки та кефіру взагалі немає, так само як і десертних сирків.
А замість курей на грілі смажаться… морські свинки. Хоч курятини в Еквадорі теж їдять багато. Це чи не найпоширеніша страва, у поєднанні з рисом та салатом.


... Майбутнє наша співвітчизниця нині пов’язує не з Україною. Шкода... Каже, що в Еквадорі дуже цінують молодих спеціалістів. Батьківщина нині їй може допомогти тільки ідеями. Багато чого з нашої країни можна перенести до Еквадору і робити на цьому бізнес. Після навчання в далеких краях дівчина зізнається, що жити в Україні їй було б важко, бо наші люди ...надто похмурі і непривітні.


Вікторія МАЛЬЧЕВСЬКА