Якось одна знайома спантеличила мене розповіддю про гардероб, який вона бере з собою на літній відпочинок. Усе було точнісінько як у славетному мультику про Простоквашино. Пригадуєте, як мама дяді Федора скаржилась: «У меня четыре платья есть – вечерних, шелковых, а одеть их некуда!»
Відверто кажучи, була переконана, що знайома пожартувала. Аж
цього літа мені на власні очі випало спостерігати таких курортниць на одній бухті в Криму.
Ще зовсім недавно в тій місцині таборилися лише дикі відпочивальники. Нині мешканців наметів почали тіснити кримські татари, які повернулися на батьківщину й активно взялися за розбудову занепалого туристичного бізнесу. Вони почали зводити недорогі, як на Крим, але доволі комфортні рекреаційні комплекси. Деякі завсідники кримської бухти з «диких» умов вирішили перекочувати у цивілізовані.
Особисто я – людина невибаглива. Якщо місцевість до душі й немає занадто нав’язливих сусідів, то жити можу хоч і просто неба. Але цього року переконалась, що відпочивати в Криму значно приємніше, маючи затишну кімнату з усіма вигодами, а на подвір’ї серед запашних троянд – персональний низький татарський стіл із м’якими подушками навколо нього. Ці маленькі подарунки цивілізації аж ніяк не нівелюють величі й розкошів кримської природи. Бо ж можеш удосвіта начепити на плечі рюкзак і чкурнути в гори. А можеш гайнути в море полювати на рапанів. А можеш… Та чистісінько все те, що роблять дикуни-романтики біля своїх наметів. Але товариству відпочивальників, які вирішили цього літа поміняти намети на кімнати, здалось, що і відпочинок через таку зміну теж мусить змінитися: стати буржуазнішим, чи що?
Буржуазність у їхньому виконанні мала дивний вигляд. Насамперед вони почали зверхньо-поблажливо дивитися на сусідів – мешканців «дикого» містечка. Хоч із багатьма з них колись відпочивали в сусідніх наметах і були добре знайомі не один рік. Ще однією ознакою їхньої «буржуазності» була цілковита ігнорація колись таких милих серцю гірських прогулянок. Статечний маршрут новоспеченої буржуазії досить одноманітний: кімната – винарня – пляж – душ – їдальня – кімната – душ. Інакшими стали їхні вечори. Дами нової буржуазії мали нагоду вбрати вечірні сукні й поважно шпацирувати серед троянд, поки їхні пани, не міняючи міських звичок, гуртом уболівали перед телевізорами за улюблену футбольну команду.
Щоправда, суконь у шляхетних пань було не більше, ніж у матінки мультяшного дяді Федора. Отже, на їхню демонстрацію вистачило чотири вечори. Далі пані знудилися. Тим паче, що неподалік лунали пісні й бурхливі веселощі дикунів-таборитів. Але долучитися до них новій буржуазії не дозволяв гонор: «хвасон не той». Тому на п’ятий вечір пані вирішили виманити своїх панів з-під телевізорів. Вони попереносили питво й закуски надвір і посідали до вечері на подушки біля столика буржуазно, але по-сімейному: в тім, у чім ходили протягом дня, – в пляжному вбранні.
Буржуазна романтика закінчилася безславно. Хтось зарився писком у салат, хтось когось до когось приревнував, ще хтось щось перекинув. Тому наступного ранку господиня пансіонатику чемно, але наполегливо порадила відпочивальникам повертатися у звичні для них умови. А вони спроквола обурювались, мовляв, понабудовували тут, скоро відпочити ніде буде! Але в наметове містечко теж не пішли. Бо там відпочивальникам доводилося самим за собою прибирати сміття. А це не буржуазне заняття.

Вікторія Стах