Два роки тому співачка з екзотичним псевдо Lama стала найяскравішим відкриттям в українському шоу-бізнесі. Потроху довідалися, що Lama – це сімейний проект вокалістки Наталії Дзеньків та продюсера Віталія Телезина. Ну, а сьогодні вже ясно: це музичне явище, і воно більше за чергову майстерню одноразових хітів... Ось що нам розповіла про себе сама Наталя.

– З огляду на вашу любов до прадавньої індо-арійської міфології, хочеться поцікавитись, чи ви, бува, не сподіваєтеся перевтілитись у наступному житті в граційну пухнасту тваринку ламу?
– Мене дуже приваблює індійська естетика, я у захваті від яскравості, різноманітності й декоративності цієї країни, але не можу сказати, що аж так сильно занурююсь в індійську філософію. Гадаю, джерело моєї любові до Індії треба шукати в родині – мама зовні дуже схожа на індійських красунь. А себе я вважаю українкою, хоча маю й польську кров – мої бабуся з дідусем живуть у Польщі. Щодо релігійної належності, то я православна.
– Поняття «Станіславський феномен» міцно вкоренилося у сучасному літературознавстві. А я хотіла б взнати вашу думку про більш широке поняття – культурний Станіславський феномен. Мабуть, щось таки є в ґрунті й повітрі Івано-Франківська, бо кількість успішних творчих особистостей, які там народилися або виросли, просто вражає.
– Я про це сама давно думала. Ледь не половина музикантів, які нині працюють у Києві, з Франківська, а про письменників та інших митців не згадують хіба ліниві. Це місто – така у мене гіпотеза – розташовано на енергетичному, історичному й культурному перехресті, воно не осторонь, а вписано у західноєвропейський культурний процес.
– І в цьому чудовому місті ви були зіркою, але однаково його покинули…
– Так. То був інший музичний проект, називався «Магія»… Нас знали, ми мали шанувальників, із нами, зірками місцевого масштабу, залюбки фотографувалися, брали автографи. Але бізнесу не вийшло. Ми з Віталиком вирішили перебратися до столиці…
– Аналізуючи ваш довгий творчий шлях і недавній блискавичний злет, я не могла не помітити, що ви вмієте вичікувати момент та робити справу без зайвої метушні. А у приватному житті ви така ж? Чи є місце для спонтанних почуттів?
– В особистих стосунках я не те що розрахунками, а й логікою не завжди користувалася, надто років у шістнадцять-двадцять. Там, де почуття говорили мені «це твоє», я вже не розмірковувала. Йшла на серйозні стосунки й не сприймала їх як щось тимчасове. Заміж вийшла теж спонтанно. Нареченого знайшла у Рогатинському районі, в селі Мукачівці, звідти родом моя мама. Від майбутнього чоловіка отримала пропозицію вийти за нього у день нашого знайомства і відповіла йому «добре», не розмірковуючи й хвилини. Не знаючи, хто він, що він, чи має щось… Якби я була прагматичною дівчиною, то вже, напевне, поцікавилася б, порозпитувала б про родину, а чи заможні вони, а скіки мають корів, а яка господарка й таке інше. Іноді в інтерв’ю я теж буваю спонтанною: комусь кажу, що маю чоловіка, а комусь – що не маю.
– То маєш його чи не маєш?
– Та маю, маю… До речі, у піснях я теж спонтанна. І будьте певні, не пишу їх за рецептом «як зробити хіт».
– Але ж саме хітами ви й славні…
– А чому тут дивуватися? Я закохана, я пишу, ґрунтуючись на власних живих почуттях, тому й пісні знаходять відгук у слухачів. Це вже потім, коли їх написано й записано, ми з групою сідаємо і дуже ретельно обмірковуємо, на яку саме з них знімати кліп, яким він мусить бути… А в момент музичної творчості ми вільні, і на нас не тиснуть комерційні міркування. Ані я, ані команда – ми такі люди – не можемо пересилити себе, ми не станемо співати те, що нам не подобається. Жодному з нас не хочеться бути нечесним із собою й нещирим із людьми.
– Хоч що б ви казали про спонтанність, я вбачаю одну з причин вашого успіху в обміркованій стратегії й рідкісному у нашому шоу-бізнесі вмінні не хапатися за примару швидких грошей. Ви вмієте добре прицілитися й влучити з першого разу…
– У нас не було передусім фінансових можливостей дозволити собі схибити. Й почали ми тут, у Києві, практично з нуля, й нам було вже не по двадцять років. Тому ми підходили до старту проекту «Лама» дуже прискіпливо та обережно. Ми п’ять років згаяли на те, щоб зібрати матеріал для першого альбому. Я в цей період наполегливо вчилася писати тексти й заробляла гроші тим, що продавала їх іншим співакам та гуртам. Мої пісні звучать у різному виконанні, але на дисках зазначено авторство не моє, а тих артистів, що їх у мене купували. Зате так я набула досвіду…
Віталик спочатку працював звукорежисером, потім став продюсером. Але на те, щоб досягти певного статусу, у нас пішли роки. Тепер Віталик працює з такими групами, як «Океан Ельзи», «Друга ріка», «Братья Гримм», «Ляпис Трубецкой», Світланою Лободою та багатьма іншими. Ми створили власну студію, де й записали наш перший альбом. Потім носили запис по українським лейблам. Деякі погоджувалися випустити диск, але нам не подобалися запропоновані умови. Тому вирішили все робити власним коштом. Завдяки цьому рішенню ми навчилися керувати своїм бізнесом і досі незалежні.
– Що найцінніше для вас у сімейних стосунках – любов чи спільний творчий розвиток?
– У подружньому житті самої тільки любові надовго не вистачить. Такі стосунки мають ґрунтуватися на дружбі й довірі, на партнерстві.

Юка Гаврилова