Коли мені вказали на тему «Коли подобається чоловік подруги», спочатку погодилася її висвітлити, а потім замислилася і виявилося от що. Мені НІКОЛИ не подобалися чоловіки подруг. І подругам не подобалися мої чоловіки. Але дуже часто ми ставили запитання: «Як вона з ним живе?». Звичайно, паралельно виникає й інше: «А як він живе з нею?». Та оповідь буде про дівчат.
Катя – дуже вродлива, молода, стримана та витончена інтелектуалка. Орест – непоказний, кремезний, підстаркуватий, нахабний телепень. Вона – талановитий кібернетик, водночасграє ніжних панянок в аматорському театрі. Він працював вантажником, водієм, кур’єром, а зараз пише листи-скарги на радіо. Орест дратує всіх її подруг. Катею захоплюються всі його друзі. Я не можу сказати, що їхній шлюб зразково-показний, мабуть, тому, що я не бачила зразково-показних шлюбів і не знаю, що то є. Але вони разом. Він час від часу її дратує, і вона час від часу його дратує, але вони вміють пробачати одне одному та перемикатися. У цьому полягає «катериноорестова» гармонія. Якби кожен із нас умів вчасно перемикатися – не було б розчарувань, розлучень та розходжень.
Борис – добрий, але дуже тупий. Він не знає, хто такий Кеннеді, і всякчас дивується тому, що його вбили. Щоразу він щиро здивований через те, що така людина існувала і що її було вбито. Він не знає, що «кравчучки» назвали саме так на честь першого Президента України, тому що він не пам’ятає його імені. Він не вміє концентруватися на розмові, не вміє вдало жартувати, він нічого не читає і все забуває. Його люблять усі тварини: коти, собаки, пацюки та тхори. Його ледь витримують люди. Ніна – надзвичайно розумна, її бояться всі подруги, тому що вона вміє вдарити у найвразливіше місце. Вона рідко помиляється і завжди пригадує: «А я ж тобі казала!».
Її прогнозам цілком можна вірити, вона ні з ким не кокетує й ніколи не приховує свого розуму. «Як вона його витримує?», «А як він витримує її?» – картаємо себе ми, їхні друзі, запитаннями. Але вони разом п’ятнадцять років. Тринадцятирічний Євгенко скептично сприймає тата, але любить його. Він поважає матір, але ставиться до неї з підозрою.
Коли я виходила заміж за Валерія, він був чоловіком, який мене вразив. Освіченістю, знанням мов, сексуальною вправністю та обізнаністю, прагненням будь-що перемагати та цілеспрямованістю. Тоді я не знала, що він виявиться людиною, яка здатна спробувати вішати моїх друзів-чоловіків на їхніх же шовкових краватках та викидати з хати моїх подруг, тому що вони йому не подобаються. А він не знав, що з ексцентричної манекенниці, з якою він познайомився в Ялті, виросте професійний правник і жінка з власними принципами, пріоритетами та прагненнями.
Багато хто з моїх подруг так само дивувалися: «Як вона з ним живе?». А жилося справді важко. І недовго. Бо лише коли ця різність єднає та гармонізує людей, коли люди доповнюють одне одного, коли вони розуміють, пробачають, знають, але приязно ставляться до будь-яких вад одне одного, зрештою, коли вони кохають, – тоді вони й живуть. Щасливо та довіку, як у казці. А все решта – не має значення, хай там що ми про них і вони про нас думають.

Лариса Денисенко