Якщо вже сфальшовано старт, то надають другу спробу. Це у спорті. У серед наших празників та обрядів такий привілей тільки у новорічних свят. Офіційно ми, як і належить статечним європейцям, вітаємо прихід нового року за юліанським календарем – під час посту шампанське-горілку закушуємо капустою та огірочком. А ось уже після Різдва Христового дає Господь розговітися й справно відсвяткувати Василя, або ж Старий Новий рік.
Напередодні, на Щедрий вечір, готують господині дванадцять скоромних страв. Тут і сальце, і м’ясце, і яйце, і те, без чого і стіл не стіл, і свято не свято – пузатенька пляшечка з холодильника чи погрібця. Родинонька збирається за новорічною кутею, якій передує молитва старійшини. А вже після того можна й причаститися. Після третьої чарки співучі гості згадують щедрівку:
Ой на річці, на Ситниці,
Щедрий вечір, добрий вечір.
Купалася ластівонька,
Щедрий вечір, добрий вечір.
Тим часом дитячі та юнацькі ватаги вже зазирають у вікна, вигукують привітання господарям і просять защедрувати. Звісно, сподіваються на щедрість хазяїв і вибирають для вітань заможних та нескупих людей.
Застеляйте столи
Та все килимами...
До застелених столів запрошують до невпізнання розмальованих щедрівників. Українські традиції засновано на водінні Маланки. Дебелого хлопця перевдягали в молодицю, а тендітну дівчину – у парубка. Всі інші – перебиранці.
Наша Маланка не сама ходить,
Нашу Маланку Грицько водить.
Наша Маланка не господиня,
Вона в полонці горшки мила,
Ложку й тарілку втопила...
Маланка справді береться господарювати, та усе не в лад...То лавку з баняками перекине, то відро з водою зачепить... А якщо щедрувальники до свого гурту брали Козу, то місця в хаті для гульбищ було явно малувато. Учасник в образі Кози тільки й чекав пісні-заклику до дій:
Ой Козо, Козо! Козо небого!
Поскачи ж нам трохи, немного,
Дасть нам господар півзолотого,
А подобріє – дасть і другого.
Ось тоді Коза й пускалась у дикий танець. Летіли не тільки баняки, а й тарілки зі святкового столу. Бешкетників старалися випровадити чимскоріш із хати і, як правило, вже не скупилися на подарунки.
Піднесений настрій щедрувальників зазвичай виходив за рамки віншувань і переростав в узаконене хуліганство. Молоді дужі хлопці ходили у новорічну ніч по селу й свідомо чинили шкоду – то ворота здіймуть з петель та занесуть невідь-куди, то дровами чи сіном викладуть стежину від хати до хати наречених або ж коханця і коханки. Бувало, що й кінні сани аж на комин витягнуть, відтак знімай частинами чи підйомний кран викликай! Тієї ночі навіть собаки не гавкають і не заважають бешкетникам підтримувати давні народні звичаї. Не їхнє собаче діло перечити прадідівським законам!
А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком.
Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, ніж торік.
Жито, пшениця і всяка пашниця,
Коноплі під стелю на велику куделю.
Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
Дай Боже!
Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народними віруваннями, то мав бути тільки хлопець.

Віталій Клімчук