Того ранку Оксана мала поставити в заліківку останній іспит. Не складати його, а лишень поставити оцінку, бо за успішне вивчення предмета отримала п’ятірку автоматом. Начебто зосталися тільки формальності. А тут така халепа – зламався замок на джинсах і довелося терміново надягати спідницю. Для студентки такий одяг не вельми зручний, але нічого не вдієш – невдачі такі дрібниці не віщували.
Але все сталося не так, як гадалося. Погортавши заліківку Оксани, викладач вмить почервонів і, як осіннє сонечко, почав кидати на студентку явно не теплі промені.
 - Даруйте, але ваше ставлення до мого предмета і до мене особисто не витримує будь-якої критики! Ви не допущені до екзамену і ще маєте нахабство просити поставити вам відмінну оцінку! Ідіть геть з моїх очей і дякуйте, що я ще зумів втриматися від більш грубих висловлювань на вашу адресу! Підійдете до мене тільки після офіційного дозволу деканату...
Степан Тадейович явно не жартував й аж тремтів від хвилювання. Що насправді сталося, довелося з’ясовувати в деканаті. У відомості та журналі там не знайшли нічого такого, що могло б спровокувати подібне ставлення: тільки відмінні оцінки, та й відвідування лекцій теж на висоті. Після короткої розмови з паном Степаном студентці дозволили підійти до нього ще раз. Степан Тадейович мовчки закарлючив у відповідній графі «відмінно», віддав заліківку, зміряв поглядом уже щасливу Оксану і все ж таки повважав за доцільне пояснити:
 Знаєте, переплутав вас із студентом Михайлом Н.(!). Рідкісна, скажу я вам, натура – прогульник, безсовісний, та ще й нахаба. Довго він у мене складатиме...
Оксана чемно подякувала і вийшла з кабінету. Подяка адресувалася радше не викладачеві, а зламаному замку, через який вдягла до університету спідницю замість джинсів. А якби прийшла в штанах? І доводь після того, що ти не Михайло!..