…Сніг і мороз лякають бузька Яшу. Цієї зими він не у теплих краях, а в родині Алексевичів у Козлові, що на Тернопільщині. Птаха живе там ще з літа. Тепер має власне місце у хліві, а на двір хіба що дзьоба висовує. На засніжене подвір’я виходити не поспішає: вигляне на хвилинку й одразу ж ховається.
– Син рибалив і підібрав пташину, в якого були поламані крило та ніжка, – розповідає Світлана Алексевич. – Я працюю в лікарні, тому дитина одразу понесла до мене. Пояснила малому, що птахів не лікуємо. Тоді син забрав його додому, де й перемотали травмовані ніжку та крило... А познущалися з бузька місцеві діти – хотіли вирвати з нього пір’я на поплавок. Птах пручався, от і вимучили бідаку…
Після того інциденту Яша став полохливим, але оклигав, і тепер не злазить з рук господарів. Син, п’ятикласник Ігор (власне він і порятував птаху), годує лелеку рибою та сирим м’ясом. Найбільший друг Яши – німецька вівчарка Граф. Ця парочка тепер нерозлийвода.
Справжній бузьок на їхньому подвір’ї дуже здивував сусідів.
– У нас під хатою стоїть фігурка лелеки, то одразу ніхто й не помітив різниці, а тут раптом бачать бузьок ходить, – сміється пані Світлана.
Люди радили віддати птаха у зоокуточок, але їм шкода. Родина сподівається, що до весни він набереться сили і зможе літати.
– Ми вже думали, що Яша від нас восени відлетить. Тоді кілька журавлиних ключів літало над хатою, але він ще не зміг здійнятися – надто багато пір’я вирвали у нього розбишаки, – каже господиня. – От і залишили бузька у себе. Коли Яша підніметься у небо, то усі радітимуть за нього, але й сумуватимуть також.
– Сподіваємося, що він нас не забуде і ще не раз прилетить на наше подвір’я, – вірить Ігорьок.

Євгенія ЦЕБРІЙ