УЖЕ... ЧИ ЩЕ НІ?

38-й тиждень вагітності

...«Ма-а-а-амо, я що, народжую?» – репетую, тримаючи слухавку однією рукою, а іншою витираючи крапельки поту з чола.
І ненька, яка, певна річ, не може бачити всього, що відбувається, посередництвом одного лишень телефону, спокійно відповідає: «Якщо перепитуєш, значить – ще ні». І пояснює, що коли ЦЕ починається, то його не переплутаєш ні з чим.
Я кладу слухавку й хапаюся за енциклопедію... Такс-с-с... умгу... зараз можуть бути перейми, що дуже скидаються на справжні... Але то все ще не вони...
Уууупппс... А це що? Немов хтось пропустив крізь усе тіло електричний струм! То, виявляється, маля так закріплюється голівкою в тазу й зачіпає нервові закінчення, які там проходять.
І якщо зараз це настільки болісно, що ж буде потім?
...А під вечір куми миляться їхати на уїк-енд до лісу, тоді як мій чоловік сьогодні – у відрядження на чотири дні. І раптом мені та-а-ак хочеться поїхати разом із ними, подихати свіжим повітрям, прогулятися біля озерця, що на очі мимохіть навертаються сльози.
«Я їду з кумами в ліс», – заявляю чоловікові якомога впевненішим голосом.
Він дивиться на мене з жалем: «А нічого, що через живіт грибів не буде видно?» – спокійно запитує коханий.
Я ображаюся. Невже не можна зробити мені такий подарунок – відпустити з людьми, яким довіряю? Але він темніє лицем і раптом чи не вперше за весь період вагітності починає говорити грізним голосом: «Та ти із дня на день можеш народити, – метає блискавки він, шукаючи тим часом велику валізу. – Та я собі місця не знаходитиму в тому Миколаєві... До лісу вона захотіла... Це ж вигадати таке... Ні, хтось-таки правду казав, що в жінок у цей період п’ять відсотків мозку не працює...»
...Його голос долинає до мене, мов через пелену дощу... Ноги настільки звело судомою, що я навіть не маю сил поворухнутися й щось заперечити.
Коли чоловік озирається на мене, притихлу, його перелякані очі – останнє, що я запам’ятовую перед тим, як знепритомніти...



Ната ТОРСЬКА