…10 квітня

СПЛЮ І БАЧУ СНИ…

Вітайте мене: 23 тижні! Бо, крім шкодливого кошеняти, яке щасливо погойдується на шторі й вряди-годи позирає в мій бік незрівнянними сірими очицями, зробити цього поки нікому. Ось я тебе зараз віником… І раптом мене, обурену, несподівано з живота – тиць! З тако-о-о-ю претензією!
«Ти уявляєш, він там… сердиться, чи що?» – це вже не стримуюся й телефоную найкращій подрузі.
«Ха, а ти гадала, воно там буде завше рибкою-мальком?» – відверто глузує подруга, мати двох (!!!) дітей, хлопчика і… хлопчика. Я вже знаю, що не мине й десяти хвилин, як вона буде в мене. З фруктами, усмішкою і тонною заспокійливих слів.
Овва, цього разу ще й три квіточки для настрою. Обійняти і плакати! «Послухай, що тобі скажу, – стрекоче вона й примудряється водночас готувати чай і телефоном відбивати атаки своєї маленької чоловічої армії. – По-перше, дитинка виросла вже настільки, що не може у навколоплідних водах перевертатися як заманеться. Зате вона й далі тримається рученятами за пуповину й обмацує все, що поряд… Такі-от справи, моя матінко…»
Потім подруга, мов чарівник, дістає з кишені широких та модних штанів якісь фотки з інтернету. «Твоє маля слухає світ, що довкола, – з розумним виглядом демонструє мені світлинки набурмосених малят у маминих утробах. – Приміром, ти злякалась – і маляті страшно… Лягаєш спати – воно «вкладається» теж…»
Венері, себто мені, більше не наливати. Я тепер і від чаю вмію хмеліти. І від хорошого товариства. І від ось таких, щоразу несподіваних новин.
«Це ще не все, – загадково стишує голос, мов ставить три крапки наприкінці речення, моя подруга. – Після того як воно там у тобі засинає, ще й… бачить сни».
Хвилину ми дивимося одна на одну, наче нам щойно сповістили, що ми з нею – удав і кролик – кровні родичі.
«Але про що, – заледве не з відчаєм пригортає мене вже через хвилину, – скажи мені, про що можуть бути сни ще не народженого маляти?????»


Ната ТОРСЬКА