На що здатна мати, коли її маляті дошкуляє біль? Правильно, на все. Навіть на нездійсненне. Пам’ятаєте – у дитини заболить пальчик, а в мами зайдеться серденько...

«ВДАРИВСЯ, МИНЕТЬСЯ»
Тарасикова раптова хвороба просто-таки збила з ніг батьків. Жвавенький, рухливий хлопчик раптом почав скаржитися, що йому болить ніжка біля колінця. «Вдарився десь… Може, минеться», – подумали тоді Світлана та Сергій Оніщуки з містечка Заболоття, що на Волині. Бо й гадки не мали, що в малого серйозна хвороба, яку на перших стадіях виявити годі. Пошкодували хлопця, заспокоїли. Біль справді минув. Але ненадовго.
Дедалі частіше Тарасик скаржився на болі, що перейшли від коліна до стегна, почав накульгувати, плакав ночами. Повезли хлопця на консультацію до хірурга. Той, подивившись рентгенівський знімок коліна, сказав, що жодних відхилень не бачить. Порадив перебинтувати коліно еластичним бинтом. Та хлопчикові легше не ставало.
Першою на сполох забила педіатр Любов Березюк (запідозрила, що у малого – хвороба Пертеса, яка руйнує стегнові кістки). Це вона наполягла, щоб хлопчика показали ортопедові. У вересні 2007 року першачка Тарасика привезли до Луцька до лікаря Володимира Гітуляра. Оглянувши малого та вивчивши знімок, ортопед підтвердив те, чого так боялися Світлана із Сергієм: у Тараса руйнується голівка лівої стегнової кістки…

У ПОШУКАХ АЙБОЛИТЯ
«Нас із Тарасиком залишили в лікарні, – зі слізьми на очах пригадує Світлана. – Володимир Трохимович призначив лікування, відтак запропонував операцію, що могла пришвидшити процес одужання на півроку. Але тоді ми ще не готові були до оперування... Знаєте, я щоночі молилася й просила в Бога здоров’я для синочка. Здається, якби не молитви, то й не витримала б... Чомусь подумалося тоді: це ж мій хлопчик змалечку так поспішав жити, ніби відчував, що захворіє. Уявляєте, на двоколісному велосипеді навчився кататися у два роки, міг залізти на будь-яке дерево, скрізь йому треба було й скрізь устигав...»
У жовтні маму з Тарасиком виписали з лікарні. І саме тоді до них зателефонував Сергіїв брат Анатолій із Тюмені. Дізнавшись про біду, запропонував Оніщукам приїхати до нього, мовляв, має зв’язки в Російському науковому центрі відновлювальної травматології та ортопедії ім. Г. Ілізарова, що в місті Кургані. «Напевно, то було провидіння Господнє, що саме тоді зателефонував Толя, що у Центрі виявилося вільне місце (бо там, бува, люди чекають на госпіталізацію по два місяці)... – каже Світлана. – Вагатися не було часу, адже йшлося про синове здоров’я. Мені здається, що я тоді ладна була гори звернути, аби тільки допомогти моїй кровинці».
Ми ж можемо лишень уявити, що коїлося в душі жінки, коли лаштувалися з Сергієм і Тарасом у подорож. Удома мусила залишити двох старших дітей – Богдана та Катрусю. Звичайно, їх не покинули напризволяще родичі й сусіди, але мамине серце краялося від того, що вони лишилися без її любові та ласки на довгі три місяці.
У Центрі після обстеження їм одразу ж запропонували операцію, бо без неї хлопцеві загрожувала інвалідність. Світлана була шокована, та ще й Тарас, підслухавши мамину розмову з лікарем, крізь сльози протестував і просився додому. «Мені було дуже важко зважитися на цей крок, – пригадує недавні події жінка, – але лікар, спасибі йому, заспокоїв і мене, і сина, розповів, що у самого донька має цю недугу й перенесла операцію. І ми погодилися».

ВІН ПІШОВ!
Операція тривала п’ять годин. Але для Світлани вони видалися вічністю. Тільки щира молитва й віра в те, що все буде гаразд, допомогли зболеній матері. Тарасові поставили апарат Ілізарова, з яким він ходив понад два місяці. Коли, здавалося б, усе вже було позаду, виникла нова проблема: хлопчик відмовлявся ставати на ноги, хоча після операції його мусово було піднімати щодня на кілька хвилин.
Жодні вмовляння не допомагали. Чого тільки Світлана не вигадувала, навіть машинку з пультом купила, щоб малий за нею ходив... А він усе твердив: «Боюся ходити, хочу лежати...» На зимові свята Оніщуки поїхали до Анатолія в Тюмень. І – це ж треба! – того самого вечора Тарасик... пішов! Ось чого йому бракувало – хатнього затишку!
Нині Тарас уже вдома. Зацьоманий сестричкою, голублений братиком, він швидко одужує. І завжди поряд – найрідніша, та, що будь-коли й будь-де здатна підставити руки та прихилити небо... Звісно, до повного одужання ще далеко. Лікарі сказали, що період реабілітації триватиме близько двох років. Хлопчикові ще не можна сідати, спати на бочку, щодня по 14 годин треба лежати з трикілограмовою витяжкою, а ходити – тільки на милицях. Але Оніщуки вірять, що все буде гаразд, бо мають найцінніше – міцну сім’ю і щиру віру в Бога.

Апарат Ілізарова – ортопедичний апарат, що його розробив російський лікар-травматолог Гаврило Ілізаров у 60-х роках минулого століття. Деформації лікують, вставляючи в кістку титанові стержні, що фіксують півкільцями.

Історія хвороби
Виявляється, Ярослава Осмомисла ще в дитинстві наздогнала хвороба Переса – ушкодженим був лівий тазостегновий суглоб, що й спричинило кульгавість. Хворобу цю успадкували нащадки Володимира Великого по материній лінії після його шлюбу з донькою полоцького князя Рогволода Рогнедою. Найвідоміший з кульгавих нащадків князя Володимира – Ярослав Мудрий.


Коментує лікар-ортопед Володимир Гітуляр:
– Хвороба Пертеса – дуже серйозна недуга, яку неодмінно треба лікувати, аби ваша дитина не стала інвалідом. Це захворювання має чотири стадії. Найчастіше до нас приводять малюків уже з другою, бо на початках хворобу виявити складно. Дитина починає накульгувати й скаржитися на болі в коліні. На першому етапі достатньо провести відповідний курс лікування. Під постійним наглядом ортопеда і з вчасним діагностуванням недугу вдається локалізувати й вилікувати. Якщо вже почалося руйнування – без оперативного втручання не обійтися.
Серед причин захворювання – судинні та ендокринні зміни в організмі, мікротравми, звісно ж, й екологія вплинула... Найчастіше хворобу Пертеса виявляють у дітей від трьох років. Зазвичай у хлопчиків. Важливо, щоб захворювання діагностували у 8–12-річному віці, коли ще не почалася підліткова гормональна перебудова організму (тоді пацієнта вилікувати важче). Та й загалом не секрет, що будь-якій недузі легше запобігти, аніж потім з нею боротися. Тож не бійтеся лікарів і не легковажте здоров’ям ваших дітей.


Оксана ГОЛОВІЙ