Cтук-стук… Хто там?
25 тиждень
Усе чудово! Погода – прекрасна! Самопочуття… краще не буває! Я… О, я, здається, уже давно звикла до свого стану. Поділюся секретом: у мене навіть з’явилася ілюзія, ніби такою й народилася – жінкою-з-круглим-животом. Ловлю себе на думці, що сумуватиму за привілейованим станом, який мені оцей кругленький животик, чи то пак той, хто в ньому росте, дає…
Сьогодні йду купувати «радіоняню» для малюка. Це щоб коли він народиться, ми могли оселити його в кімнаті поряд із нашою спальнею. Якщо плакатиме, у спеціальному «радійкові» біля мого вуха лунатиме його писк. А я, як спринтер-мама, легко й безболісно відкидатиму м’яку подушку та теплий сон і підстрибцем бігтиму давати цицю маляті. І така я буду весела, незаспана, готова убити власного коханого чоловіка…. А-а-а-а-а…. знову пла-а-а-а-чу-у-у-у-у-у-у. Так, не рюмсати!
У нас із чоловіком, бачте, третій день поспіль точаться суперечки. Я кажу, що малюк спатиме з нами в одному ліжку, бо так буде зручно годувати його вночі… Чоловік лементує, що не зможе виконувати подружній обов’язок у присутності новонародженого. «Йому буде все одно, – аргументую я. – До того ж ми перекладемо його в колисочку, що стоятиме поряд».
«Але він усе чутиме! Потім – бачитиме! Потім – розумітиме!» – хапається за голову чоловік.
«То тоді й кота попереджаймо про моменти нашого зближення, – добиваю я коханого. – Бо він теж уміє дивитися!!!»
Сьогодні ми чи не вперше за увесь час мого цікавого становиська так смачно посварилися. Але однаково життя – прекрасне. А я все ще вагітна малюком, через якого ми вже так неперевершено, дотепно, гаряче сперечаємося!

Ната ТОРСЬКА