Поплакати під вальс
27-й тиждень вагітності

Нехай живе третій триместр вагітності! Я – хмарка-хмарка-хмарка, а зовсім не ведмідь.
Сиджу оце за столом, і таке враження, що я за нього просто не поміщаюся. Вчора моя лікар Галюсик пообіцяла, що тільки ТЕПЕР я по-справжньому набиратиму вагу.
Так, наче досі я була просто вагітна Дюймовочка. Галюсик, поглянувши на мою нещасну фізіономію, підбадьорливо моргає: «Нічого, моя дівчинко. Він рівномірно розподілятиметься по всьому тілу… Дивись, ніхто й не помітить… ха-ха-ха-а-а!»
І що б я, питається, робила без цього непробивного оптимізму? Щоразу більше утверджуюся в думці: що кращий у тебе лікар, який стежить за твоєю вагітністю, то тобі веселіше.
Але мій настрій змінюється, як погода в Лондоні. Сіла перебирати диски, що їх чоловік приносить додому пачками. Деякі не підписані.
Ставлю один і… Це був вальс «На сопках Маньчжурії». І досі я сприймала його, зізнаюся щиро, як пісеньку Новосельцева з фільму «Службовий роман»: «Тихо вокруг, только не спит борсук»…
Аж тут – така потужна гра духових інструментів. І стільки в цьому вальсі і ніжності, і щему, і сили… Вже й не зогледілася, як на руки рясно крапають сльози. Я витираю їх долонею й відчуваю, як копається всередині маля.
«Не переживай, серденько, – кажу йому. – Це твоя мама від повноти щастя ридає. І це так смачно – поплакати під вальс…»


Ната ТОРСЬКА