Студенти Івано-Франківського медичного університету знають, як подолати дитячі страхи перед візитом до лікаря. Тепер про це знатимуть і читачі СіДу

«Не бійся, маленький!»
«Мене звати Наталя. А це мій ведмедик Павлик, йому п’ять років. Йому боліли зуби цілу ніч, бідненький плакав… Допоможіть, будь ласка!» – ледь не зі сльозами на очах звертається шестирічна дівчинка, яка так увійшла в роль турботливої матусі, що й справді хочеться якнайшвидше допомогти її ведмедикові. За Наталею вишикувалася вервечка малят, які тримають у руках плюшевих «діток» із «хворими» оченятами, вухами. А хтось навіть «зламав» лапу, «ганяючи з друзями у м’яча».

«Лор, трав-ма-то-лог, о-ку-ліст, пе-ді-атр, хі-рург», – старанно повторюють за студентами-медиками прикарпатські малюки, шукаючи потрібного спеціаліста. На мить здається, що ми потрапили у справжню дитячу поліклініку, де всі метушаться, а турботливі батьки поспішають у кабінети фахівців, не забуваючи підбадьорити хворих діток.

Як подолати «синдром білого халата»
«Більшість малюків, а часто-густо і їхні батьки бояться людей у білих халатах, – розповідає координатор проекту Оксана Гуменюк. – Аби подолати цей психологічний бар’єр, у Нідерландах, Португалії, Італії, Іспанії, Польщі, Німеччині учасники Європейської медичної студентської асоціації та інтернаціональної федерації медичних студентських асоціацій реалізовують проект «Лікарня для ведмежат». У ньому беруть участь діти від 2 до 11 років, їхні батьки, вчителі, вихователі та студенти-медики. Метою новації є полегшити спілкування дітей із лікарями, виховувати у малят почуття відповідальності за власне здоров’я, адже під час гри діти на певний час стають «батьками» хворих ведмежат, приходять із ними в лікарню на діагностичні, профілактичні та лікувальні процедури».
Цей проект є корисним і для батьків, які часто зостаються подивитися на гру. «На жаль, дорослі не завжди усвідомлюють те, що профілактичні огляди дуже потрібні, адже самі в дитинстві боялися відвідувати медиків, – каже Роман Фіщук, локальний представник Європейської медичної студентської асоціації. – Вочевидь кожні відвідини лікарні були для них певною мірою стресом. Тому багато батьків, згадуючи власний печальний досвід, не хочуть зайве нервувати дитину. Зрештою, коли вона ні на що не скаржиться, то й про людей у білих халатах можна не згадувати. Хоча практика свідчить, що це не завжди правильно, адже легше запобігти хворобі, аніж потім лікуватися».

Спочатку діти з ведмедиками знайомляться зі структурою лікарні, спеціалізаціями медиків та набором медичних інструментів. Спочатку «матусі» й «татусі» заходять до «реєстратури», де ведмедикам видають медичні картки та пояснюють «батькам», до якого лікаря їм варто звернутися. Але передусім треба заспокоїти «малят» та пояснити їм, що лікування потрібне й зовсім не страшне.
За словами Оксани Гуменюк, під час гри студенти-медики виявляють приховані хвороби й страхи дітей, адже ті часто проектують їх на іграшкових хворих. Батьки дивуються, коли дізнаються про проблеми малят. До речі, майбутні лікарі вже дійшли висновку, що малюки найбільше мають страх перед хірургами, травматологами та стоматологами. У кабінетах цих спеціалістів неабияк лякає набір інструментів. Але за кілька хвилин, оглянувши та потримавши в руках «страшні штучки зубного лікаря», дітки поспішають пояснити ведмедикам, як, чим і що робитиме лікар, аби їхні зубки були міцні та здорові. Охочіше малюки йдуть до терапевтів та педіатрів, беруть до рук фонендоскоп і навіть слухають власне дихання та серцебиття.
А надто діти радіють, коли дізнаються, що тих ведмедиків, яких їм роздали перед рольовою грою, можна забрати додому. Тепер вони разом не боятимуться лікарів та відвідуватимуть їх регулярно, аби вирости сильними та здоровими.


А що радять психологи?
Казка про лікаря – найкращий засіб проти дитячого страху. Для малюків, без сумніву, корисною буде книжка Корнія Чуковського «Лікар Айболить». Її можна читати багато разів, а надто перед візитом до поліклініки. Яскраві малюнки та віршики, що легко запам’ятовуються, відвернуть увагу малечі й переконають, що «лікар Айболить» не зробить боляче, адже він добрий і завжди приходить на допомогу.

Ще один перевірений надійний спосіб – погратися в лікарню. Малюк у білому халаті зі слухавкою має бути лікарем, а мама, ляльки, іграшки – пацієнтами. А поведінка пацієнтів, як відомо, буває різною. Мама озвучує героїв і, якщо потрібно, допомагає дитині впоратися з роллю лікаря. Часом саме у грі малюк розкриває ту поведінку лікаря, яка спричинює в нього страх.
І ніколи не лякайте дитину візитом до педіатра та уколами. Укол чи інші болісні процедури – то, звісно, неминуча прикрість, але не покарання за провину. Малюкові варто пояснити, що це потрібно для його швидкого одужання.


Галина ПЛУГАТОР