|
Нічне небо
Сповідь...
31-й тиждень вагітності
…Спина болить, здається, безперервно. Це зв’язки та м’язи зараз відпочивають, розслабляються, готуючись до пологів. Сьогодні тричі за нічку вставала гасити печію молоком. Кажуть, всерединці так пече, бо в дитинки росте волоссячко.
Але гінеколог Галюсик терпеливо пояснює мені, що причина в матці, яка збільшується, зміщує інші внутрішні органи, відтак шлунку працювати значно важче. «Їж, дитинко, менше, але частіше. Має допомогти», – ласкаво зазира мені у вічі. Щоразу думаю, що з гінекологом, який веде за руку протягом усіх цих дев’яти місяців, має пощастити в житті точнісінько так, як із батьками, чоловіком, друзями та… дитинкою.
Якось не втрималася й розповіла їй про те. Це так скидалося на невеличку жіночу сповідь. Вона, розчулена, сіла біля мене на кушетці й сказала: «Донечко, ти ж не забувай, що я не тільки з вагітними працюю. Я – гі-не-ко-лог! І після пологів рада бачити тебе, моя квіточко!»
І зауваживши мій трішки збентежений вигляд, додає: «Буду рада переконатися, що в жіночому плані у тебе все просто супер!»
А через два дні – Трійця. Я чесно стою в невеличкій черзі до сповіді. Моє маля притихло. Чи спить, чи прислухається. «Добре тобі?» – запитую… У відповідь – тиць. От і поговорили.
…Накриваючи мене єпитрахиллю, священик шепоче молитву, у якій чую слова про те, щоб я щасливо розродилася…
Ната ТОРСЬКА
|