СНИ КОЛЬОРІВ ВЕСЕЛКИ
Мені було смішно… Ні, не так. Мені було просто фантастично добре! Я літала над дахом нашого будинку й бачила, яка зелена довкола трава, який казково салатовий метелик всівся на плече дівчинці, які фіолетові очі в жінки, що прополює квіти.
Кольори були такими яскравими, що я раділа, мов дитина. І сміялася-сміялася-сміялася!!!
Я навіть прокинулася усміхнена. Але реалія життя, через яку позбулася такого фантастичного раю, була куди прозаїчнішою. Мені вкотре треба було бігти в туалет.
Невдовзі унітаз через таку мою пильну до нього увагу почне зі мною здороватися…
Але ж який сон був дивовижний!
Помітила, що малеча після таких снів особливо активно починає штовхатися. Я вже можу відрізнити, де колінцями буцне, а де й ліктиками. А сьогодні вранці, коли знову вляглася, плекаючи рожеву надію ще політати у своїх неповторних снах, почула якісь ритмічні удари…. Гм… такого раніше не помічала. Що б це, цікаво, могло бути?
Я і так крутилася, й інак – нічого не допомагало. «Та гикавка на твоє малятко напала, – сміялася в телефонну трубку моя гінеколог Галюсик. – Ковтнуло десь ненароком анатомічної рідини, от тепер і гикає! Все у нормі, не хвилюйся».
Коли нарешті ритмічні удари припинилися, я тихенько прошепотіла своєму маляті: «Чш, малюсінький. Мама буде люляти… А потім поміняємося ролями!»


Ната ТОРСЬКА