Як навчити синів і доньок радо допомагати батькам?
Часто дітки прагнуть допомогти нам по господарству, а натомість чують: «Не заважай! Іди пограйся». А чи не ліпше навчити дитину бути потрібною?
Наші помилки
Майже всі дідусі й бабусі гнівно шпетять мам і татусів за те, що, мовляв, хлопчик або дівчинка ще не підросли, а батьки вже дозволяють їм самостійно застеляти ліжечко, мити після себе тарілку. Але чи правильно це?
Частенько ми самі забороняємо малюкові виконати нескладну роботу, навіть незважаючи на його бажання допомогти. Звісно, мамі легше й швидше все зробити самотужки. Але чи матимемо ми право вимагати щось від підлітка, коли замість радіти, що допомагає батькам, він заявляє, що його експлуатують...
Та ще й прогрес не стоїть на місці, спокушаючи молодих батьків розмаїттям пластикових іграшок: плити з підсвіткою, пральні машини, праски з розетками, продукти, що виглядають як справжні… Самим у таке погратися цікаво. Усе ніби й нічого, але як бути з пізнанням навколишнього світу?
Звісно, позбавляти дитину цих забавок не варто, але вони доречніші там, де батьки просто фізично не в змозі простежити за маленькими експериментаторами: у садку, в ігровій кімнаті, на подвір’ї. Але вдома, як правило, такі іграшки захоплюють малюка всього на кілька хвилин. До того ж вони майже нічого не вчать наших чад. Адже пластмасовою викруткою годі приборкати шуруп, а іграшковою праскою випрасувати спідничку...
То, може, варто дозволити дитині через гру пізнавати світ? Разом із нами, батьками.

ПЛАН ДІЙ
Якщо на хвилинку замислимося, то дійдемо висновку: все, що пропонує сучасна індустрія дитячих товарів, ми маємо вдома. Варто лишень адаптувати ці предмети і приділити дитині трохи уваги та часу. Ви й не помітите, як невмійко перетвориться на хорошого помічника.
1. Не варто купувати іграшковий порохотяг. Так, він майже як справжній, та й не з дешевих. Але вдома ви маєте сучасний та легкий у застосуванні агрегат. Покажіть дитині, де треба натискати, повправляйтеся разом, і наступного разу малюк зможе й сам зробити все до ладу. До того ж прибирання можна перетворити на веселу гру, яка потішить і вас, і малечу.
2. Обійдемося без іграшкової раковини. Трохи вологи на кухні й піни у справжній раковині – це постійні супутники господиньок-початківців. Але ж зайва пляшка засобу для миття посуду коштує значно дешевше, ніж іграшкова кухня. А уявіть, скільки вільного часу у вас з’явиться, коли доня навчиться добре мити посуд!
3. Опановуємо справжню праску. Звісно, починати вправи з праскою варто не з маминих шовкових блузок чи татових найкращих штанів. А ось хустиночки цілком підійдуть для першого знайомства з цим побутовим приладом. Тільки у жодному разі не залишайте малечу наодинці з праскою! Навчайтеся разом!!!
4. Як прати – то прати! Напевно, ще з дитинства у кожного в пам’яті лишилося те блаженне відчуття, коли вперше вдається зробити щось до пуття. Нині прання доволі проста річ: натиснув на потрібну кнопку – і дивишся, як крутяться твої футболки та сукенки за круглим віконцем. Не позбавляйте малюка цього задоволення! А іноді варто дозволити власноруч попрати шкарпеточки чи хустинки.
5. Майструємо по-справжньому. Якщо вже вирішили, що шпалери треба переклеювати, а картини – перевішувати, саме час познайомити маленького майстра зі справжніми, а не пластиковими, викрутками, шурупами та пензликами.
6. Вчимося куховарити. Це, напевно, найскладніше. Але й у цій справі є завдання, що їх сміливо можна доручити маленькому помічникові. Скажімо, обібрати варені яйця, натерти моркву, вимішати салат, підсипати борошна в тісто тощо. Повірте, що перебування разом на кухні буде вам тільки в радість, а малюк пишатиметься, що «по-дорослому» допомагав мамі.
З часом ви спіймаєте себе на думці, що…
 давненько нічого не прасували;
 з прибиранням вдається упоратися вдвічі швидше, ніж раніше;
 квітів не підливали цілу вічність, а вони буяють;
 засобу для миття посуду тепер вистачає надовго;
 забути щось купити в крамниці просто нереально: маленькі господарі нагадають, що кашу варять на молоці, а в супі має бути картопля.
Думка психологів
Звісно, щоб навчити дитину господарювати, треба пожертвувати вільним часом (а його й так завжди бракує). Треба бути терпеливими, а це після шаленого робочого дня не так і просто. Та результат не забариться, приємно подивує й збережеться на довгі роки. І вже не доведеться скрушно хитати головою та запитувати в доньки чи сина-підлітка: «І в кого ти, такий невмійко, вдався?!» або «Чому ти ніколи мені не допомагаєш?!» Не треба буде йти цим тернистим шляхом – спочатку відучити, а потім знову вчити дитя допомагати батькам. Адже клопоти по господарству були для дитини цікавою та приємною грою, що перетворилася на не менш приємне заняття – допомогу мамі з татом.

Оксана ГОЛОВІЙ