ВДЯЧНІ ВУХА

Перше моє речення сьогодні, адже нам із малюком 37 тижнів, звучало так: «Бодай хтось у цьому світі мені скаже, коли це все скінчиться?»
Я так втомилася бути вагітною…
Оскільки у відповідь, зрозуміло, тиша (кошеня бовтається на шторах, а чоловік, хай йому грець, у відрядженні), я беруся за телефонну слухавку. Маю твердий намір поплакатися найкращій подрузі! Мені вкрай потрібні вдячні вуха, у які вклала б усе своє обурення щодо того, як загалом важко живеться жінкам.
«Ну й немудра ти! – каже подруга, яка завше доволі спокійно сприймала мою словесну сіпанину, а тепер збунтувалася. – А чи знаєш, що потім, коли дитинка народиться, ти згадуватимеш ці моменти як найщасливіші? Кожен стук-стук у животику, її повороти в тобі, гикавку... Ти ж ніколи не знаєш, чи повториться це ще? Тому насолоджуйся і не бурчи. Крім того, вам скоро зустрічатися!»
…Вона кладе слухавку, а моя потреба з кимсь поговорити стає просто життєво необхідною. І раптом отримую такий тиць у грудну клітку, що на секунду аж темніє в очах! Ага… Ось у кого ВІЛЬНІ вуха! Я беру з полиці енциклопедію для майбутніх матусь, зручненько вмощуюся між подушок і починаю:
– Знаєш, малюче, у мене чомусь не повертається язик називати тебе «плодом», як пише енциклопедія. Вона пише, що в тебе у ці дні періоди швидкого сну становлять 30–60 відсотків. А решту – це сон повільний… І тоді ти розслаблений та спокійний (гм… хоча по тобі цього й не скажеш). Та-а-а-а-к-с. Із твого тільця зникає зародковий пушок, ти вже виробляєш гормон кортизон, що допомагає визріти легеням. І якщо почнеш народжуватися просто зараз, саме цієї миті, то цілком зможеш дихати самостійно!

Ой… Що це? Ой-ой-ой, чому мені так болить?..........................................................

Ната ТОРСЬКА