Що робити, коли діти шкодують кролика чи рибинку й забороняють батькам вживати їх у їжу?


У нас удома – нове табу. Ймовірно, з меню доведеться викинути свіжу рибу. Щойно діти побачать карасів чи коропів у торбинці, напускають повну ванну води й квартира перетворюється на міні-дельфінарій:) Одне слово, шкода дітям риби. Дійшло до того, що старший, почувши, як ми обговорюємо «рибні справи», до опівночі стеріг карасів, аби ми з дружиною підступно не почали чистити його сріблястих друзів. Тоді пішли на такий компроміс: вранці я таки почистив кілька рибин, решту запустили у великий тазик. Відтак, випереджаючи дитячі зойки та плачі, послали старшого по корм для риб (ніколи не подумав би, що в магазинах є спеціальна їжа для карасів!). Два дні карасі відлежувалися у прохолодній водичці, нагулювали жирок. Діти з них очей не спускали, а ми мізкували, як дати раду рибі й не травмувати маленькі душі. Вирішили урочисто відпустити карасів у річку, відзняти процес на відео і т. п... На диво, заперечень від дітей не почули. Коли верталися зі Стиру додому, жартували з дружиною, як «шкодуватимемо» рибу взимку – невже ополонку доведеться свердлити?:)

Юрій КОНКЕВИЧ

Якось у чотири роки наша Романка побачила обпатраного і приготованого до запікання кроля. Запитала, чи «зайчик сам сюди (на пательню тобто. – О. С.) ліг». Довелося збрехати, що сам. Нині малій іде дев’ятий рік, і вона багато (інколи й забагато) розуміє. Курятину та свинину в неї ще якось можна запхати, а от на слово «телятина» у нас табу. Щоразу, коли чищу живу рибу, маю переконувати, що я її не вбиваю, рибка «просто заснула», киснем, мовляв, передихалася. Може, дружина зі мною й не погодиться, та я не бачив, щоб донька з ентузіазмом чи апетитом їла будь-які м’ясопродукти (окрім, чомусь, печеної курячої ніжки)...
...Але все-таки здається мені, що Романка наша не любить м’яса (дуже часто і в дуже категоричній формі просто відмовляється його споживати або тихенько залишає на тарілці), бо відчуває, що за цим «стоїть». А стоїть за цим біль живої істоти. Біль, що його наші діти відчувають чомусь набагато гостріше за нас...

Олександр СІНКЕВИЧ

Наш Ярославчик – дуже допитливий хлопець. Скрізь йому треба заглянути, все дізнатися, що і як улаштовано в цім світі. Йому цікаво, чи літатиме муха з одним крилом, чому півник може бігати без голови і за яку ногу треба тримати кабанчика, коли тому вкорочують віку...
Спочатку переймалися, що з сина виросте справжній гицель – гроза котів, собак і всього живого. Однак... ми страшенно помилялися. Якось підгледіли, як у садочку він боронив від одногрупників беззахисне щеня. І загалом, хлопчик дуже любить живу природу, як та губка, всотує всю інформацію про неї (зокрема, замість мультиків воліє дивитися фільми з серії ВВС). До того ж має власного собачку (подарували малому на день народження), поводиться з ним, як справжнісінький господар: і погладить, і насварить, коли треба. А інтерес до різних «експериментів» із тваринами, очевидно, зумовлений тим, що в такий спосіб дитина пізнає довколишній світ...

Оксана ГОЛОВІЙ