Важко дихати

…Йду вулицею. Ледве-ледве. Схожа на незграбну домашню качку, через що мені й смішно, і трохи себе шкода. Я вже геть віддалено нагадую ту струнку тендітну дівчинку, якою була всього кілька місяців тому. Животик тепер дуже виступає вперед – це матка вище піднялася, за що їй окрема від мене подяка. І що більшим буде термін, то вона вище підійматиметься. Такі от справи...

Гадала, завагітнію – літатиму світом, як прозорий метелик. А наразі суну, мов паровоз… І дихати, дихати так важко. Це, кажуть лікарі, на двадцятому тижні внутрішні органи черевної порожнини діафрагму вгору підтискають. І легеням тепер вільно рухатися – зась… І так буде доти, доки ти, малюче, не опустишся глибше, у мою тазову порожнину. Тобто за кілька тижнів до пологів.

Моя гінеколог Галюсик сьогодні урочисто оголосила: «Донечко, ти будеш тепер дуже часто бігати в туалет! Нічого не вдієш – подвійне навантаження на нирки».
…Гм… куди ж уже частіше? Я й так нівроку…

Хух, заледве допленталася… Ось і двері. Зара-а-аз як зайду, як упаду на диван…
І нічого в мене не вийшло. Бо у дверях стояв чоловік із оберемком ранніх тюльпанів, а за ним іще дві мої подруги з чоловіками. Вони тримали смішного плакатика з написом: «Вітаємо із щасливим проходженням середини вагітності! Ура-а-а!».
Від такої підтримки на очі мимоволі навертаються сльози… А я – важко дихати, важко дихати…


Ната ТОРСЬКА