«Мамо, мені страшно!» – не раз чуємо від дітей. І одразу ж у голові роїться купа думок на кшталт: «Що ж робити? Як допомогти дитині подолати страх? А може, це ми винні в тому, що маля чогось боїться?».
Сьогодні долати дитячі страхи нам допомагатиме психолог-практик Лідія КУРИЛО.

Від страху до неврозу
– Страх – це корисна емоція. Дитина, яка нормально розвивається, неодмінно має «уміти боятися». Дитячі страхи не завжди є показником психічного розладу. Малята, які бояться, обережні та передбачливі, емоційні та вразливі. Безстрашшя радше виняток, ніж правило (пригадаймо: у дитинстві ми всі чогось боялися. – Авт.).
Вікові страхи – це показник і передумова повноцінного розвитку емоційної сфери особистості. Переростаючи власні страхи, дитина не просто позбувається їх, а набуває потрібного їй досвіду перемоги, упевненості в собі («Я сильніший за Бармалея!»). Природа подарувала малечі здатність самостійно долати страхи. Але є межа, за якою звичайний «нормальний страх» стає нав’язливим і перетворює нормальну дитину на невротика. Часто це відбувається тому, що ми, дорослі, помилково вважаємо: якщо не звертати уваги на переляки наших дітей, то все минеться.
На жаль, не всі малюки здатні подолати власні страхи самотужки. Таким дітям потрібна психологічна допомога. Якщо дитина стає агресивною, має порушення сну, затинається, – можливо, у неї невроз. Коли ж бачить щось, чого не бачать інші, чує голос, що їй погрожує, – це вже підстава для серйозного занепокоєння й термінового звернення до психотерапевта.
Як допомогти дитині упоратися з власним страхом?
Передусім, переконана психолог, варто дати малечі захисника. Це може бути якась велика м’яка іграшка. Або ж нехай у такій ролі виступить тато, старший брат. Можна запропонувати дитині намалювати власний страх, а потім домалювати цій страшилці смішну мордочку, «посадити» у клітку, задобрити смачним тортиком, або ж покрапати на малюнок водою, щоб він розплився, чи просто порвати його.
Дуже ефективною є сміхотерапія. Коли людина сміється, активізується робота мозку, імунна система починає виробляти гормони, що пригнічують втому, стреси. Обмін повітря у легенях відбувається учетверо швидше. До речі, діти усміхаються 400 разів на день і 150 разів сміються. Дорослі дарують один одному усмішку лишень 15 разів на день, а сміються – шість.
Якщо дитина боїться чогось реального, постарайтеся пояснити їй походження того чи того явища, адже володіти інформацією – означає не боятися.
Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.

ДІТИ БОЯТЬСЯ...
...самотності, смерті, незнайомих людей, покарання батьків, казкових персонажів, запізнитися до садочка (школи), темряви, тварин і комах (собак, ведмедів, вовків, змій і павуків), глибини, тісняви, транспорту, стихії (землетрусу, пожежі, води), лікарів, уколів, болю.

ЗВІДКІЛЯ ВИПОВЗАЄ СТРАХ
випадок, що справді стався з малюком (налякала собака, застряг у ліфті тощо);
особливості характеру дитини (тривожність, невпевненість у собі, недовірливість, хворобливість, надмірна залежність від інших людей);
виховання дітей методом залякування («Не їстимеш – віддам Бабаєві!», «Не спатимеш – забере Яга»);
тривожні батьки (часто діти бояться чогось через те, що цього бояться мама, бабуся);
дитячі фантазії, які вряди-годи стають «неслухняними», а тому – страшними.


редакційні дитячі страхи

«МАМО, А БОМЖ – ЛЮДИНА?»
Наша Катруся раніше дуже боялася... бомжа. Хоча, напевно, страх у неї виникав не перед людиною, а перед незрозумілим словом. Пізніше вона зізналася нам, що бачила зі спини «того бомжа» у пошарпаному одязі. Відтак вирішила для себе, що то якась міфічна істота, якої варто боятися. Найбільше дівчинку страшило те, що бомж забере її у рябу торбу. Та якось у Ковелі на вокзалі ми зустріли такого чоловіка. Катруся зі співчуттям у голосі спитала, хто цей нещасний дядечко. «Бомж», – відповіли ми. «Мамо, а хіба бомж – людина?!» – ошелешила малеча. Відтоді Катя бомжів не боїться, бо з’ясувала для себе, що це звичайні люди, тільки вони не мають де жити...
Оксана ГОЛОВІЙ

СНІГОВА КОРОЛЕВО, ЗАХОВАЙСЯ!
Начитавшись мудрих книжок і журналів, ми свідомо не лякали Юрасика Бабаєм і Бабою Ягою. Дитина сміливо заходила до темної кімнати, засинала в темряві. Але небезпека чатувала на нас там, де її найменше чекали. Річ у тім, що перед сном я неодмінно читаю синочкові нову книжку. І ось після «Снігової королеви» дитину наче підмінили. Юрасик настільки перейнявся історією Кая, що Снігова Королева ввижалася дитині всюди. «Мамо, у нас заклеєні вікна? Королева не залетить уночі й не вкраде мене?» – допитувався щовечора малюк. Книжку видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», на обкладинці якої зображено вродливу королеву, довелося заховати якнайдалі.
Оксана КУЦИК
ВОДА-БІДА

Коли бачу, як сьогодні мою доньку Настю годі витягти з річки чи озера, не йму віри в те, що у дворічному віці вода для неї була найбільшим страхом. Винні в цьому, звичайно, ми, батьки. Видно, якось купіль була надто гарячою. От і перелякалася малеча водних процедур. Але ж мити дитинча треба! Чого тільки не вигадували, аби зосередити її увагу на доцільності особистої гігієни. Коли всі аргументи вичерпувалися, переходили до купання. Та перед тим вмикали голосніше музику, аби сусіди не чули відчайдушного крику доні про допомогу. Виручила нас природна стихія. Інколи потрапляли під теплий літній дощик, що явно подобався дитині. В умовах ванної кімнати такий самий ефект створював теплий душ. Адаптація тривала певний період, але завершилася перемогою над страхом перед водою.
Віталій КЛІМЧУК


Оксана ГОЛОВІЙ