…20 березня

Кохання і брови…

Нас із кошеням ніхто не потурив. Тепер я маю такі права й свободами, що починаю бажати перебувати в цьому загадковому стані постійно. «Її звати Мотря», – заявила безапеляційно й пішла ставити чайника. Чоловік нечутно увійшов на кухню й прилаштувався за спиною. О, мені дуже добре відомий цей його прихід і дихання в потилицю…

«Ти з подружнім обов’язком, чи що?» – підводжу запитально брову. Він на мить ніяковіє, але відступати, схоже, наміру не має. І що його робити? А раптом любощі зашкодять маляті?
Я хапаю слухавку й зникаю у ванній кімнаті.
Телефоную Галюсі-гінекологу, хоча відповідь, здається, уже знаю. «Та немає жодних протипоказань, – посміюється в трубку мій оптимістичний лікар. – Я сказала б. Та в тебе ж зараз, коли 22 тижні, пік активності. Ну й, окрім того, коли ще буде такий період – зовсім не треба хвилюватися про небажану вагітність!?»… Я шморгаю носом і гугоню: «Ага-а-а-а, а якщо воно там все розуміє?». Галюсик відверто веселиться на тому кінці дроту: «Ну й нехай! Цей процес – найгармонійніший у світі. Хай собі там… погойдується». І кладе слухавку.

…Ми лежимо обійнявшись. Щасливі й стомлені. «Хочеш, щось скажу? – шепчу коханому у вухо і, не дочікуючись згоди, видаю: – У нашого хлопчика чи дівчинки вже бровки виросли». Чоловік здивовано зводиться на ліктеві: «Оце тільки-но?».
Я закочую очі під лоба. Ні, чоловіки – це таки інша цивілізація.
Поряд на подушці згідливо муркоче чорна котяча дитинка...


Ната ТОРСЬКА