«Тульчин! Ти весь в історії іскристий!»
П. Тичина

Приближаючись в вечері до Тульчина зі сторони Брацлава здається, що Ви немов потрапили в часи англійського короля Артура до його легендарного Камелота, а коли вже потрапив до самого міста спочатку здається, що Ви прибули до Парижу (коли бачиш розкішний Палац Потоцьких), а повернувши від Палацу на право то відкривається для Вас місто Рим, а точніше Ватикан (коли бачиш Домініканський собор).
Як у дзеркалі відбивається навколишній світ, так і в історії міста Тульчина, що на Вінниччині, віддзеркалюються хвилюючі події всієї Європи. Оскільки, Тульчин належить не тільки українській, а й європейській історії. Протягом майже чотирьох століть своєї історії місто було свідком визначних подій, які часто впливали на долю мільйонів європейців.
Історія міста ніколи не забудеться і ще довго хвилюватиме мільйони людей, яким дорогі імена великих синів Європи, подих, ходу і діяння яких пам’ятає місто і пишається своїми видатними жителями і гостями. Тульчин виник як невелике українське поселення, десь на переломі XV-XVI століть, проте вже у першій половині XVII ст. він набуває значення як військовий та торговий осередок. Польський магнат Адам Каліновський у 1630 році будує у Тульчині потужну фортецю, костьол та монастир, а завдяки європейським купцям Тульчин стає визначним торговим центром України.
В 1648 році повсталі селянсько-козацькі загони під проводом Максима Кривоноса, Івана Ганжі та Остапа Гоголя після довгого та кривавого штурму оволоділи Тульчином.
Після довгого занепаду Тульчин розквітає наприкінці XVIII ст. завдяки графу Станіславу Потоцькому. Він перетворює маленьке містечко на місто з потужною промисловістю та високою європейською культурою. З появою графа в Тульчині виникає чимало заводів та майстерень (місту у 1787р. надане магдебурзьке право).
Граф Станіслав розводить у своїх маєтках нові породи худоби, привозить сюди нові сорти фруктових дерев, рослин і квітів. У 1782 році під керівництвом здібного будівничого Людвіга Метцеля і француза-архітектора Лякруа споруджує у місті величний палацовий ансамбль з розкішним парком „Хороше” – легендарний „Подільський Версаль” – диво Європи і окрасу Поділля, який своєю красою сперечався з кращими палацовими спорудами Європи. В місті красується пам'ятник архітектури XVII століття — Домініканський собор. За задумом архітекторів собор мав у мініатюрі повторити знаменитий храм святого Петра в Римі.
Граф Потоцький був палким прихильником культури і мистецтва, мав знану в Європі власну велику бібліотеку з книгами початку XVI ст., нумізматичний кабінет з колекцією рідкісних античних монет.
Історичний його архів складали досить цікаві документи: грамоти литовських князів, листи польських королів і письменників, свідчення про національно-визвольну війну під проводом Б. Хмельницького.
Потоцький також мав власний професійний театр, оркестр. До Тульчина, як великого на той час культурного центру Європи, навідувалися знатні митці і громадські діячі.
Тут творили: кращий поет Польщі, вчитель і попередник А. Міцкевича – Станіслав Трембецький; живописець королів італієць Лампі; видатний французький художник, механік, хімік і архітектор Лакруа; видатний польський письменник Юзеф Крашевський, який у 1843 році описав парк „Хороше”, а також розкіш Палацових приміщень з красивими вазами, картинами відомих майстрів: „Портрет лицаря” Тиціана, „Автопортрет”, „Портрет дружини” Ван-Дейка.
Наша історія тісно пов’язана з історією Франції. За часів Потоцького в палаці жили представники найвідоміших аристократичних родин цієї країни. Це князі Поліньяки, Шуазелі, граф Понтмартен. Один із Поліньяків був прем’єр-міністром Франції з часів Людовіка XV.
Нащадки Потоцького мали близькі стосунки з найзнаменитішими людьми Європи – Бальзаком, Шопеном, Словацьким, Гі де Мопассаном та ін.
Тульчин тісно пов’язаний з історією Німеччини. Це викликано перебуванням у місті штабу ІІ російської армії, якою керував німець князь Вітгенштейн. Його ад’ютант теж німець, П. Пестель створив тут Південне товариство декабристів, активісти якого написали видатний документ «Руська правда» — конституція демократії.
В 1791 році у палаці знаходився штаб польської коронної армії під керівництвом двох національних героїв Польщі - племінника короля, майбутнього маршала Наполеона Юзефа Понятовського та "поляка №1", національного героя не лише своєї Батьківщини, а й Сполучених Штатів Америки Тадеуша Костюка.
Ще будучи дрібним шляхтичем він закохався у дочку великого польського магната., за проханням якого король відряджає Костюшка вчитися до Франції, де Тадеуш здобув військову освіту. Але стати офіцером у Польщі він не міг: за військове звання треба було платити гроші, яких у нього не було. Тоді Костюшко повертається до Франції, звідти їде до Америки - битися за свободу Сполучених Штатів проти англійської армії. Костюшко якнайкраще зарекомендував себе у цій війні; він стає головним інженером американської армії, засновує Вест-Пойнт, військову академію Сполучених Штатів, отримує титул бригадного генерала, гроші, славу, землю. Але він кидає все це і їде до Польщі, коли дізнається, що його країна хоче битися за
свою свободу. Отак він опинився в Тульчині.
У місті народився видатний фізик Міхельсон, автор теорії горіння, який був за походженням шведом.
Тульчині також виросла Глікера Абаза, мати великого українського письменника М.М.Коцюбинського.
В 1796 – 1797 роках в Тульчині, в палаці Потоцьких, жив фельдмаршал Олександр Суворов, на той час командуючий Південно-західною армією. Чисельні джерела стверджують, що саме тут він писав свою «Науку побеждать». Європа пам’ятає Суворова, героїв війни проти Наполеона, вона вдячна їм за звільнення Італії, Швейцарії, Німеччини.
У Тульчині двічі бував О. Пушкін, де він написав вірш «Узник». Поета приваблювала давнішня його пристрасть – коханка Софія Потоцька. В знаменитому романі у віршах «Евгений Онегин» Пушкін теплими словами славить декабристів і Пестеля, згадує Тульчин. Ось ці рядки:
...Так было над Невою льдистой,
Но там, где ранняя весна
Блестит над Каменкой тенистой
И над холмами Тульчина,
Где Витгенштейновы дружины,
Днепром подмытые равнины
И степи Буга облегли,
Дела иные уж пошли,
Там Пестель...
У 1806р. у Тульчині побував засновник української класичної літератури, поет і драматург І.П. Котляревський, автор «Наталки Полтавки» і «Енеїди». Український художник І.М. Сошенко розписував церкву в селі Нестерварка Тульчинського району. Дитячі роки в Тульчині провів російський поет, автор більше 40 книг К.Л. Лісовський.
У місті жив і творив видатний український композитор – „Подільський соловейко”, український Бах, як його називають у Європі – М. Леонтович. Основу музичної спадщини Леонтовича складають хорові мініатюри — обробки українських народних пісень, які й донині є неперевершеними й виконуються всіма українськими хорами як в Україні, так і в діаспорі. Це позначені великим талантом композитора перлини народного мелосу «Щедрик», «Козака несуть», «Дударик», «Із-за гори сніжок летить», «Женчичок-бренчичок», «Гаю, гаю, зелен розмаю» та багато інших. Леонтович засновує першу в Тульчині музичну школу. 1919—1920 року працює над першим великим симфонічним твором — народно-фантастичною оперою «На русалчин великдень» за однойменною казкою Б.Грінченка. Але самим видатним твором М. Леонтовича являється «Щедрик» - його слухає увесь світ. Ось як писали в своїх віршах про Леонтовича видатні українські поети:
Ой ви, білі лебедоньки, голосні пісні,
Ви літайте, ви шугайте в рідній стороні!
Згинув славний Леонтович у досвітній час,
Білі крила, як вітрила, залишив для нас.
Слава славна не поляже, не помре в віках,
Славен славний Леонтович,
Хай живе в піснях!

Максим Рильський
Леонтович, любий Леонтович, Новий голосоведіння зачин! Який він є –білявий? Чорнобрович? Заїдемо ж до нього у Тульчин.
Павло Тичина

Місто популярне своїми знатними мешканцями, гостями, митцями, вченими справами, архітектурою, підземними пам’ятки-катакомби та речами.
Також багаті своїм історичним, духовним та архітектурним спадком околиці міста. Наприклад, село Печера одне із наймальовничіших куточків на Тульчинщині - була побудована дерев'яна церква Різдва Богородиці, тут же знаходиться мавзолей-костел Потоцьких, створений за проектом українського архітектора В.В. Городецького. Маєток в Печері – це улюблений маєток роду Потоцьких. Він покладений в абсолютно унікальному місці на правому березі Південного Бугу: на скелях розбитий парк, частина його зроблена за методом англійського регулярного парку, а частина – диким лісопарком. Прокладені алеї серед скель, в Бузьких порогах зроблена була купальня, для чого була витягнута частина каміння. Палац не зберігся.
Але історія села Печери веде свій початок набагато раніше від згадок про неї в польських актах. Археологічні дослідження, які були проведені в Печері в 1947—1948 роках під керівництвом професора М. Артимонова, дали багатий матеріал, який підтверджує народні перекази та легенди. Багатошарова археологічна пам’ятка розповіла про давність заселення виступу над Бугом, зручного в оборонному та стратегічному відношеннях. Тут знайдені залишки жител раннього і пізнього третичного періоду — напів-землянки, кераміка з заглибленим орнаментом (раннє трипілля), грузила, мотиги з оленячих рогів, кремневі знаряддя праці та посуд, кремневі сокири пізнього трипілля.
Також прославилось село Крищенці, що неподалік від Тульчина, де жив і творив відомий майстер художньої кераміки Іван Тарасович Гончар. Роботи майстра «Звірі-музиканти», «Як миші кота ховали», а також гончарні вироби з полив'яної глини привертали увагу багатьох знавців художньої кераміки, високо
ними цінувалися.
Тиманівка - єдине село України, де є три музеї. У Народному художньому музеї ім. Т.Г. Шевченка представлені роботи тиманівських умільців, картини українських художників В.Касіяна, С.Антончика та ін. Експонати краєзнавчого музею села Тиманівка розповідають про історію села та його жителів.
Продовжуючи тему музейної спадщини Тульчинщини слід згадати про музей просто неба «Козацька левада» , який створює український художник Михайло Довгань, в селі Киинашеві, що знаходиться в
передмісті Тульчина.
У Тульчині популярні історії про золоті речі, які нібито лежать десь на дні ставка біля палацу Потоцького. Але справжнім золотим дном для міста є велична світова історія. Яку ми повинні зберегти для нащадків.

Епілог

До речі в минулому році м .Тульчин відсвяткував своє 400-річчя. З цієї нагоди Тульчин відвідало багато відомих гостей, одним з яких був Герой України, лауреат Державної премії України в галузі архітектури В. Поляченко, яким було запропоновано перетворити Тульчин в місто-музей.



Олександр ЖАМБА