Проблеми державотворення та націотворення в сучасній Україні в світлі політологічної спадщини В.Липинського

Сучасний стан державотворення й націотворення в Україні супроводжується гострими кризовими явищами. За останні три роки, особливо після “помаранчевої революції” значно посилилася боротьба між гілками влади й конкуруючими елітами. Своєрідним каталізатором цих процесів стала політреформа.
Характеризуючи сучасну ситуацію в Україні, М.Розумний визначає її як “стан перманентної невизначеності”, для якого притаманна дезорієнтованість населення [1].
Певними політиками почала розігруватися карта розколу України на Схід і Захід, автономізації окремих регіонів, надання російській мові другої державної.
2. Зазначені проблеми державо- та націотворення мали свої паралелі в історії України. Зокрема, їх можна було спостерігати в періоди Хмельниччини та Руїни (середина і друга половина ХУІІ ст.) і особливо в порівняно недавні часи “української революції” 1917-1920 рр. Об’єктивне й наукове осмислення уроків цих подій було б корисним для нинішніх українських політиків.
3. У цьому плані заслуговують на увагу роботи В.Липинського - відомого українського історика й політолога початку ХХ ст. У ряді своїх історичних робіт, збірнику “З історії України” та монографії “Україна на переломі”, він аналізував події Хмельниччини, а в політологічній праці “Листи до братів-хліборобів” осмислив досвід українських подій 1917-1920 рр.
4. Осмислення це здійснювалося в дещо нетрадиційному для української суспільно-політичної думки плані. В.Липинського важко в аспекті ментальному й культурному віднести до “традиційних українців”. Вихований у традиціях польської культури, він, швидше, дивився на українські проблеми “польськими очима”, часто звертаючись до політичних надбань польських консерваторів.
5. В.Липинський відмовився від “народницького” погляду на суспільно-політичні проблеми, який був притаманий більшості представників тогочасного українського національного руху, і звернув увагу на роль еліти та творених нею державних структур у націотворенні.
6. Незважаючи на певну популярність ідей В.Липинського у 20-30-их рр. ХХ ст., а також на зорі незалежності України, важко сказати, що вони знайшли достатнє осмислення, а тим більше сприйняття представниками української інтелігенції й політичними діячами.
7. Тим не менше, ряд ідей В.Липинського видаються на сьогоднішній день актуальними й вартими уваги політиків. Це передусім ідея територіального патріотизму, яка могла б допомогти зняти певні регіональні протиріччя між Сходом і Заходом, між етнічними українцями й неукраїнськими етнічними групами, що проживають в нинішній Україні. Також на увагу заслуговують погляди В.Липинського на роль еліти та церкви в націотворенні.


Кралюк Петро Михайлович, докт. філос. наук, професор НУ “Острозька академія”

Кралюк Петро Михайлович, докт. філос. наук, професор НУ “Острозька академія”