Дмитро Чижевський як дослідник філософії слов’янських народів

Д.Чижевський належить до видатних славістів ХХ ст. Після себе він залишив чимало праць зі слов’янознавства. Значна частина з них присвячена істоії філософської думки слов’янських народів. Д.Чижевський навіть виношував ідею: створити історію слов’янської філософії. Проте ця ідея так і не була реалізована.
Вчений ніби знаходився на перетині трьох культур - української, російської та німецької. Виявляв інтерес до культур чеської та словацької. Це значною мірою обумовлювалося обставинами його життя.
Д.Чижевський народився 1894 р. в місті Олександрія Херсонської губернії (зараз Кіровоградська область України). Батько його, Іван Костянтинович, походив із козацького роду. Мати ж, Марія Дмитрівна Єршова, була росіянкою. Батьки приділяли велику увагу вихованню й освіті дітей. У родині панувала російська мова (швидше, як мова освічених людей). Звісно, школа також прилучала молодого Д.Чижевського до культури російської. З культурою українською йому початково вдалося познайомитися в сільській місцевості. Щороку сім’ї Чижевських проводила літні місяці в своєму невеликому маєтку в селі Секретарівка біля Олександрії, де хлопець спілкувався з селянами та їхніми дітьми. Там ніби він із захопленням слухав народні оповіді про нечисту силу. Звідси його посилений інтерес до містики [1]. У зрілому віці Д.Чижевський чимало уваги приділяв творчості Г.Сковороди, в якій він бачив багато містичних моментів, а також творчості М.Гоголя й німецьких містиків, передусім Я.Беме.
У 1911-1913 рр. Д.Чижевський навчався в Петербурзькому університеті на фізико-математичному факультеті. Як не парадоксально, але саме в цей час він “став українцем”. Загалом у його сім’ї з повагою ставилися до української культури. У домашній бібліотеці Чижевських була література українською мовою, зокрема, нецензуроване видання “Кобзаря”. У 1912 р. Д.Чижевський демонстративно в листуванні й особистому спілкуванні переходить на українську мову [2]. Щоправда, це був, швидше, крок політичний. Ним майбутній філософ виразив протест проти рішення Державної думи про заборону викладання в народних школах українською мовою.
Клімат Петербургу виявився несприятливим для Д.Чижевського. Він почав хворіти. Це стало однією з причин того, що в 1913 р. Д.Чижевський перевівся до Київського університету. Незважаючи на те, що цей університет знаходився на українських землях, він з самого початку був створений як оплот російськості. Таким він залишався до кінця існування Російської імперії.
Переведення до Київського університету співпало в Д.Чижевського зі зміною наукових інтересів: замість природничих наук він починає студіювати науки гуманітарні. При цьому виявляє значний інтерес до філософії. У Київському університеті відвідує філософський семінар Василя Зеньківського. Останній звернув увагу Д.Чижевського на творчість Г.Сковороди, П.Юркевича, М.Гоголя та Ф.Достоєвського. Надалі ці філософи й письменники опиняються в центрі зацікавлень філософа. Також там Д.Чижевський слухав курс філософії Олексія Гілярова - одного з найвизначніших російських філософів того часу, який намагався примирити “істини розуму” з “істинами серця”. У майбутньому Д.Чижевський теж цікавитиметься такою проблематикою, зокрема, вестиме мову про “філософію серця” як засадничий момент української філософської думки.
Говорячи про вплив В.Зеньківського та О.Гілярова на Д.Чижевського, варто вести мову про вплив саме російської філософської традиції. В плані філософському Д.Чижевський залишався русофілом. І це русофільство дало знати в його дослідженнях з історії української філософії.
Також русофільські симпатії знайшли вияв у його політичній орієнтації. У 1913 р. Д.Чижевський вступив у Російську соціал-демократичну робітничу партію й належав до фракції меншовиків. Після Лютневої революції 1917 р. був секретарем Київської Ради робітничих депутатів, яка мала проросійську орієнтацію. Як представник меншовиків, Д.Чижевський входив у Центральну Раду - вищий законодавчий орган Української Народної Республіки. У 1918 р. він як член Центральної Ради голосував проти проголошення незалежності України. У даному випадку виявилася його проросійська орієнтація (принаймні, політична). Через цей факт українські національні діячі сприймали Д.Чижевського з певною осторогою. А він, навіть перебуваючи на еміграції в Чехії серед українських національно орієнтованих діячів, так і не став учасником українського національного руху, воліючи залишатися нейтральним науковцем. Хоча, звісно, цей нейтралітет був відносним. І в наукових дослідженнях Д.Чижевського так чи інакше простежуються його культурні й політичні зацікавлення.
У 1921 р. Д.Чижевський разом зі своєю дружиною Лідією Маршак, яка походила з єврейської родини і була його товаришем по партії меншовиків, емігрує до Німеччини. Їм допоміг брат Лідії, Якоб Маршак, який жив у Гейдельберзі. Німеччина фактично стала для Д.Чижевського “другою батьківщиною”. Саме тут він здобув грунтовну філософську освіту. Спочатку в Гейдельберзі він слухав лекції відомого німецького філософа-екзистенціаліста Карла Ясперса. У 1922 р. Д.Чижевський переїхав у Фрайбург й починає навчатися в Едмунда Гуссерля. Останній звернув увагу на Д.Чижевського й виділяв його серед своїх учнів, характеризуючи його як “непересічну особистість”. Окрім того, Д.Чижевський слухав лекції ряду відомих німецьких філософів, зокрема, Г.Ріккерта, М.Гайдеґґера та інших.
У цей час в Німеччині відбулося відродження інтересу до філософії Геґеля. 1923 р. вийшла праця Ріхарда Кронера “Від Канта до Геґеля”. У ній йшлося про те, що в поглядах великого німецького філософа поєднано логічне й містичне, раціональне та ірраціональне. Такий підхід не міг не імпонувати Д.Чижевському, який виявляв інтерес до філософської містики. Він став учнем Р.Кронера. Під впливом останнього ним була написана робота “Геґель в Росії”, яка спочатку була опублікована німецькою мовою в 1934 р. (друге видання 1961 р.), а потім у переробленому вигляді вийшла мовою російською в 1939 р. Ця робота стала докторською дисертацією, яку він захистив у 1933 р. в Галльському університеті. Філософом, яким найбільш цікавився Д.Чижевський, став Геґель. Не дивно, що його цікавили питання, який вплив справив цей мислитель на філософські культури слов’янських народів.
Важливим етапом у житті Д.Чижевського став празький період (1924-1932 рр.). Певно, можна говорити, що він відіграв важливу роль в “українізації” філософа. У Празі Д.Чижевський працював в Українському педагогічному інституті ім. М.Драгоманова, читаючи тут філософські дисципліни. Також у цей час читав філософію в Українському вільному університеті, де в 1929 р. захистив дисертацію “Геґель і французька революція”. Спілкуючись з українськими культурними й громадськими діячами, що перебували на еміграції, а також українськими студентами, Д.Чижевський зацікавився українською проблематикою. 1926 р. видав у Празі роботу “Філософія на Україні. Спроба історіографії питання”. Наступного, 1927 р., ним були написані “Нариси з історії філософії на Україні”. Проте цей рукопис загинув. Лише в 1929-1930 рр. Д.Чижевський відновив “Нариси…”, а в 1931 р. їх опублікував.
Він не вважав дану роботу вагомим науковим дослідженням. Ця праця, писав вчений, “постала як плід часів мого дозвілля…, історія філософії на Україні не є головною темою моїх студій…, тому той матеріал, який я подаю, не може вважатися завершенням і викінченням наукової праці в цій галузі, а навпаки - скоріше має на меті пробудити цікавість і увагу до цієї галузі дослідження, що досі оминалась україністикою. Лише згадка про Сковороду є резюме значно більшої спеціальної моєї праці” (4). Також, відзначав автор, ряду осіб (Ф.Прокоповичу, Д.Велланському, С.Гогоцькому) він не приділив належної уваги.
Тим не менше, як не парадоксально, саме ця “незавершена” робота Д.Чижевського викликала найбільший інтерес. Вона неодноразово перевидавалася. До цієї роботи зверталися й звертаються дослідники української філософії. Навіть у радянській Україні, де Д.Чижевський був під забороною як “український буржуазний націоналіст”, про цю роботу знали і вона інспірувала певні історико-філософські дослідження.
Заслуга даної роботи в тому, що вона дала першу цілісну схему історії філософської думки в Україні. Ця схема, незважаючи на її коректування, залишається малозмінюваною до сьогоднішнього часу й використовується більшістю дослідників історії української філософії.
У празький період Д.Чижевський виявляє посилений інтерес до творчості Г.Сковороди. Результатом цих зацікавлень стала його монографія “Філософія Г.Сковороди”, видана в 1934 р. у Варшаві. У ній він особливу увагу звернув на паралелі між Г.Сковородою та німецькими містиками.
Перебування в Празі, ймовірно, стимулювало його інтерес до чеської та словацької суспільно-філософської думки. Уже в наступний, галльський період (1932-1945 рр.), вчений пише ряд робіт, які були присвячені історії чеської та словацької філософії.
З 1932 р. Д.Чижевський працював в університеті м.Галле. Це місто, як і його університет, певним чином були пов’язані зі слов’янськими культурами. Поряд із Галле й сусіднім Лейпцігом знаходилися поселення лужицьких сербів, близьких за мовою й культурою до чехів. У Галльському університеті навчалися вихідці з Чехії та Словаччини. Це не могло не цікавити Д.Чижевського, який був професором славістики в цьому університеті.
Саме в Галле, як зазначалося, Д.Чижевський захистив докторську дисертацію “Геґель у Росії” й видав відповідну моноґрафію. Тут він також написав низку праць, присвячених окремим постатям чеської та словацької філософії. Особливо його цікавили філософські погляди Яна Амоса Коменського. Д.Чижевському навіть вдалося знайти рукопис філософського твору цього автора “Пансофія”, який вважався загубленим. Він підготував його до друку і написав докладні коментарі. Працюючи в Галле, Д.Чижевський присвятив Я.А.Коменському дві розвідки - “Коменський і західна філософія” та “Коменський і німецькі пієтисти”. Ще одним автором, який викликав чимале зацікавлення Д.Чижевського, був словацький культурний діяч та філософ Людовіт Штур. Йому він присвятив спеціальне моноґрафічне дослідження “Філософія життя у Людовіта Штура” (1941). Л.Штур був цікавий Д.Чижевському як представник геґельянства в контексті слов’янських культур (словацької й чеської). Також цій темі дослідник присвятив ще розвідку “Геґель у словаків”.
У Галле Д.Чижевський визначив для себе напрямок досліджень, який назвав “германославіка” і яка мала на меті досліджувати вплив німецької культури (передусім філософії) на культури слов’янські. Проте з початком Другої світової війни Д.Чижевський свідомо перестає публікувати роботи на цю тематику, оскільки це могло трактуватися як намагання обґрунтувати претензії гітлерівської Німеччини на слов’янські землі.
У післявоєнний період Д.Чижевський жив і працював деякий час у Західній Німеччині в Марбурзі (1945-1949). Це були складні для нього часи. Тим не менше, він не покидав наукової праці. Написав низку робіт із славістики, передусім русистики. У той час продовжив студії над історією російської філософської думки. Зокрема, його цікавили філософські погляди Достоєвського, які він досліджував ще в Галле, а також погляди Чаадаєва.
Наступний період у житті Д.Чижевського - це період, коли він жив у Сполучених Штатах Америки, де працював на кафедрі славістики в Гарвардському університеті (1949-1956). Значна частина його праць даного періоду стосувалася русистики. Він пише роботи про Миколу Гоголя, в т.ч. й такі, в яких розглядалися його суспільно-філософські погляди (“Гоголь: письменник і мислитель”). Спеціальну розвідку присвячує російському філософу й літературознавцю Семену Франку - “С.Л.Франк як історик філософії і літератури”. Продовжує також вивчати філософські погляди Я.А.Коменського. У вказаний період з’являється його робота “Лабіринт світу” Яна Коменського: теми твору та їхні джерела”.
У Сполучених Штатах, незважаючи на високий рівень життя, Д.Чижевський відчував себе не зовсім комфортно. Його тягнуло в Німеччину, інтелектуальна атмосфера якої йому дуже подобалася. У 1956 р. він повертається в Західну Німеччину до Гейдельберґа. Завдяки допомозі свого приятеля, декана філософського факультету місцевого університету Г.Гадамдера отримує запрошення на щойно засновану кафдедру славістики. До самої смерті в 1977 р. Д.Чижевський працював у Гейдельберзькому університеті. Здійснюючи дослідження переважно в сфері літературознавства, він приділяв увагу й питанням історії філософії. Зокрема, в гейдельберзький період ним були написані роботи “Свята Русь. Історія російської думки 10-17 ст.”, “Росія між Сходом і Заходом. Історія російської думки 18-20 століть”, “Сковорода. Поет. Містик. Мислитель”. У цей час роботи Д.Чижевського як славіста отримують широке міжнародне визнання. Він стає дійсним членом Гейдельберзької та Хорватської академій наук, головою Німецької спілки викладачів славістики, членом багатьох німецьких і міжнародних наукових товариств.
Розглядаючи наукову спадщину Д.Чижевського, бачимо, що він дещо вибірково підходив до досліджень історії слов’янської філософії. Більша частина його досліджень стосувалася історії російської суспільної й філософської думки. Хоча росіяни належним чином не оцінили цих його робіт. На друге місце в його історико-філософській спадщині варто поставити дослідження в сфері “філософської думки на Україні”. При цьому варто мати на увазі, що вони мали досить сильну русофільську складову. На трєтє місце слід поставити дослідження Д.Чижевського з окремих аспектів історії чеської (Я.А.Коменський) та словацької (Л.Штур) філософії. При чому в абсолютній більшості цих досліджень чітко прослідковувалися питання німецьких впливів (переважно німецької містики й німецької класичної філософії) на філософські культури слов’янських народів. Всі ці моменти, пов’язані з особистими уподобаннями Д.Чижевського, варто враховувати, коли ми розглядаємо його філософську спадщину.
У певному сенсі він трактував історію слов’янської філософсько думки в німецькому дусі. Це, наприклад, чітко простежується у вступі до його “Нарисів з історії філософії на Україні”. Коли писалася дана робота, Д.Чижевський ще виношував план створити загальний огляд історії слов’янської філософії. Тому вступ до “Нарисів…” мав більш загальний характер й стосувався не лише української, а й загалом слов’янських філософій.

Література:

1. Валявко І. Інтелектуальна біографія Дмитра Чижевського: спроба наукової ретроперспективи // Чижевський Д. Філософські твори: у 4-х тт. - К., 2005. - С.ХІІ.
2. Феденко П. Дмитро Чижевський (1894-1977) // Український історик. - 1978. - №1-3. - С.109-110.


Петро Кралюк
(Національний уніврситет
“Острозька академія”,
Україна)

Кралюк Петро Михайлович, докт. філос. наук, професор НУ “Острозька академія”