Скарби музею Соломії Крушельницької
У 2008 році виповнюється 136 років з дня народження примадонни оперної сцени Соломії Крушельницької. Її голос вирізнявся дзвінкістю, соковитістю, гнучкістю, досконалою вокальною дикцією та віртуозною технікою. З 1991 року у Львові розпочав свою діяльність Музично-меморіальний музей співачки, який розташувався у родинному будинку сім’ї Крушельницьких. Про музей, експонати та взагалі про життя відомої української співачки розповіла нашій кореспондентці директор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької Галина ТИХОБАЄВА.

Народилася Соломія Амвросіївна Крушельницька 23 вересня 1872 року в с.Білявинці Тернопільської області у родині священика. Вчитися музики Соломія почала з шести-семи років. Вона була наділена більшими здібностями, ніж інші її брати та сестри. Мати, бачачи захоплення своєї доньки грою на фортепіано, ніколи не відривала її від занять. Батько також долучався до музичного виховання своїх дітей, організувавши домашній хор, у якому брали участь усі вісім дітей. Згодом сестра Крушельницької Олена згадувала: «Ми влаштовували домашні концерти для гостей, виступали в народних строях. Всі ми також співали у сільському хорі, організованому батьком. Дуже часто Соломія заступала батька і диригувала хором сама». Соломія почала їздити на уроки музики до Тернополя, де навчалася гри на інструменті у голови польського музичного товариства «Лютня» Владислава Вшелячинського.

Брат Антон дуже прихильно ставився до Соломії та заохочував її працювати над розвитком свого таланту. Він також вмовив батьків дозволити Соломії продовжити навчання у консерваторії. Тому восени 1890 року Соломія була вже у Львівській консерваторії. Навчання проходило успішно. Навесні 1893 року, вона дебютувала на сцені театру Скарбка у опері «Фаворитка» Доніцетті. Її виступ здобув широкого розголосу і отримав схвальні відгуки у пресі. У 1893 році Крушельницька закінчила консерваторію з медаллю і відзнакою. У львівському музеї знаходиться оригінал диплому на польській мові. Екзаменаційна комісія записала тоді у дипломі молодої співачки: «...Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени. Обширної скалі, дзвінкий і дуже симпатичний звук голосу її меццо-сопрано, освіта музична, високе почуття краси, природна зовнішність, сценічна постава, словом, усі прикмети, якими обдарувала її природа, заповідають їй в артистичному світі найкращу будучність».

Соломія і надалі прагнула вчитися співу, але тепер вже в Італії. Олена Крушельницька-Охримович, сестра Соломії, писала у спогадах: «З допомогою свояка Дашкевича батько дістав у банку позичку в сумі 2000 ринських - австрійська грошова одиниця (Дашкевич зобов’язався платити по частинах, доки батько не матиме змоги робити це сам), і восени 1893 року Соломія разом з батьком їде до Мілана, де розпочинає науку співу у славнозвісного професора Фаусти Креспі. Живе вона у матері видатної італійської співачки Джемми Беллінчоні, з якою познайомилася у Львові і яка намовила її їхати до Італії».

Ось так, розпочалася співоча кар’єра Соломії Крушельницької. Вона постійно підкорювала театри світу. Тріумфувала в Польщі, Італії, Франції, Іспанії, Єгипті, Алжирі, Аргентині. До кожної ролі Крушельницька готувалася дуже старанно. Партію напам’ять вивчала за два-три дні. Та це було лише початком роботи над роллю...

У львівському музеї можна побачити не лише особисті речі Крушельницької, але й почути її голос. Перші грамофонні записи здійснило товариство «Грамофон» у Варшаві у 1903 році під час гастрольних виступів співачки. Тоді було записано десять арій та пісень. Пластинки мали однобічний запис та червоні етикетки. Нині вони вважаються надзвичайно рідкісними і тому особливо цінні. Слід зауважити, що Крушельницька була надто вимогливою до грамзаписів. Останній концерт Соломія Амвросіївна дала у 1949 році. У фондах львівського музею зберігається останній запис голосу співачки 1951 року. Вона здійснила його спеціально для студентів, щоб ті могли вчитися правильному та методичному виконні народних пісень. Не дивлячись на вік, голос у Крушельницької зберігся до останнього подиху, щоправда він не був таким молодим, але ним вона володіла і у віці під 80 років. Це справжній феномен.

Вже 24 грудня 1906 року Соломія співала у міланському «Ла Скала». У львівському музеї співачки знаходиться фото самого будинку «Ла Скала» початку ХХ століття, а також численні фотографії з її виступами на світових сценах, родинні фото, а ще - фрагменти сценічного вбрання оперної співачки. Виступи Крушельницької у всесвітньовідомому театрі відбувалися з величезним успіхом. Про це свідчать газетні матеріали тих часів. Так, 24 грудня 1906 році одна з італійських газет писала: «Саломея» тріумфує в міланській «Ла Скала» завдяки магії Тосканіні і чарам Крушельницької. Їй були добре відомі всі жіночі партії опер Вагнера, але вона віддала перевагу Ізольді, яка стала її другою натурою. Потім її спокусила Лорелея – сирена, створена мріями Гейне і музикою Каталані, на роль якої Тосканіні ще й досі не знайшов виконавиці, яка могла б зрівнятися з Крушельницькою. Потім два інших творіння – «Елекстра» Р. Штрауса та «Федра» І. Піццетті були поставлені Тосканіні за участю найвидатнішого драматичного сопрано наших днів – Соломії Крушельницької. Вона наділила обох цих героїнь своїм невичерпним, мало не чоловічим темпераментом, надала їм точних рис власної особистості такою мірою, що обидві вони досі залишаються неперевершеними зразками... Якби всі композитори мали для своїх опер артистів з таким талантом, як Соломія Крушельницька, то, напевно, велика кількість творів, навіть сумнівної вартості, не знала б невдачі...»

Майже всі свої концерти артистка-партіотка завершувала українськими народними піснями, які часто супроводжувалися під власний акомпанемент на фортепіано. До речі, у музеї зберігаються інструменти Соломії Крушельницької. На них вона також навчала своїх студентів, коли викладала у Львівській консерваторії.

У січні 1903 року помер батько Соломії Амвросій Крушельницький. Соломія у той час перебувала за кордоном і не змогла приїхати на похорон. Вона написала листа своїй мамі, щоб та «зліквідувала господарство в Білій та перенеслася на постійне життя до Львова». Так родина і вирішила зробити. Весною того ж року мама Теодора з дітьми переїхала до Львова. А вже через рік Соломія придбала у Львові цілий будинок, у якому нині знаходиться Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької. Цей дім належав родині до 1939 року. Племінниця Соломії Крушельницької Ольга Шухевич писала у своїх спогадах: «Тітка купила кам’яницю, бо ж треба було утримувати сім’ю – матір, три сестри та брата – і забезпечити їм майбутнє. Бабуня Теодора Григорівна по мерла у 1907 році. Тітки Емілія і Марія вийшли заміж, а вуйко Володимир закінчив юридичні студії у Львівському університеті. Наймолодшу сестру свою Анну, яка мала дуже гарний голос, тітка Соломія взяла до Італії, де вона вчилася сольного співу у найкращих педагогів у Мілані. На похороні бабуні не були присутні ні тітка Соломія, ні тітка Анна, бо перебували в Південній Америці. Лише наступного року вони приїхали разом з нареченим тітки Соломії Чезарем Річчоні...»

У 1910 році Соломія вийшла заміж за італійського адвоката Чезаре Річчоні та оселилася у триповерховій віллі в Віареджо в Італії. У будинку знаходилася велика кімната з фортепіано і нотною бібліотекою. На стінах висіли картини, портрети Соломії пензля видатних італійських художників та фотографії. Були також кімнати з театральним гардеробом співачки тощо.

У 1936 році помер Чезаре Річчоні. Після цього, Соломія покинула Італію та повернулася на Галичину. З 1939 року вона постійно мешкала у своєму родинному будинку у Львові. З приходом радянської влада цей дім націоналізували та залишили у власності Крушельницької чотири кімнати на другому поверсі. Саме у цих кімнатах з 1991 року знаходяться музейні експонати. В основу експозиції музею ліг архів племінниці Соломії Одарки Бандрівської, тобто те, що зберігла родина у Львові: документи, листи, фотографії, картини, елементи сценічного одягу, афіші, музичні інструменти, особисті речі. У музеї немає спеціальних вітрин. Разом з тим тут знаходяться експонати, які розповідають про дитинство, родину Крушельницької та її навчання у консерваторії. Меморіальних речей не дуже багато: письмовий стіл, годинник та люстра.

Досі у львівському будинку історичного значення проживають люди. У 1987 році було відселено чотири квартири, де нині знаходиться музей. Це відбувалося за радянські часи, коли нерухомість не мала ціни, тобто не можна було продавати. Компанія по відселенню людей з кам’яниці триває і досі. За весь час вдалося відселити лише одну квартиру. Нині є нагода відселити ще одну квартиру, але мешканці не погоджуються. Місто пропонує власнику 48 квадратних метрів дві квартири: однокімнатну та трикімнатну, але люди не хочуть переселятися...

Ну, а що ж з італійським майном оперної примадонни? Доля майна та речей Соломії в Віареджо досі не відома. Адже війна застала Крушельницьку, коли та перебувала в Галичині. Після цього, вона вже ніколи не поверталася до Італії. Нині вілла належить приватним особах і вхід на територію будинку чужим людям заборонений.

Керівництво львівського музею у 1995 році побувало в Віареджо з метою збору інформації про життя Соломії Крушельницької, а також віднайти речі, що належали оперній примадонні. Італійці згадують Соломію, як найелегантнішу сеньйору. Розповідали, що у неї завжди було дуже вишукане вбрання. Вона дотримувалася класичного стилю в одязі.

До готелю, у якому зупинилася українська делигація, почали приходити люди і приносили фотографії Соломії Крушельницької. Найбільше запам’яталася зустріч з цікавою жіночкою. Одна сеньойорина на прізвище Касегранде принесла альбом з 200 оригінальними фотографіями. На фото-поштівках зображена Соломія Крушельницька, а на звороті були листи до самої співачки чи її листи до когось. Це був для львівського музею справжній скарб, проте жінка не погодилася їх передати до України, адже – це була їхня сімейна реліквія. Делегація почала цікавитися історією фото і Касегранде розповіла. Що під час війни, вона була маленькою дівчинкою. Коли місто бомбардували, то люди ховалися у горах, а після - поверталися до домівок. Багато з них були зруйновані, тому міська влада надавала для тимчасового проживання інші будинки. Багато вілл стояли порожніми. Сім’ю Касегранде також переселили в одну з вільних вілл і саме там дівчинка знайшла два альбоми з 200 фотографіями. Ось у такий спосіб родина Касегранде стала володарем унікальної колекції.

Уваги заслуговує також цікава історія ще одного музейного експонату. Збираючи рамки для фотографій, директор музею натрапила на портрет Крушельницької в етнографічному музею. Вона звернулася до працівника музею із запитанням: «Що це за фото і як воно у вас записано?» Відповідь була неочікуваною: «У нас записано, що – це дівчина у народному подільському одязі». Директор музею Крушельницької обурилася: «Так, це – Крушельницька!» Таким чином фотографія та рамка потрапили до музею Крушельницької.

... До останніх своїх днів Соломія Крушельницька проживала у львівському будинку, де нині так вміло відтворена тогочасна атмосфера. Померла відома оперна співачка 16 листопада 1952 року. Довідавшись про це, Артуро Тосканіні у листі до їхньої спільної подруги Джуліани Вентурі написав: «Смерть Крушельницької болісно вразила мене... Скільки чудових спогадів про мистецтво і дружбу промайнуло в моїй уяві!.. Неперевершена співачка, чарівна жінка!..Дякую, тисячу разів дякую за чудову фотографію нашої незрівнянної подруги. Яка чудова Лорелея! Якою вона була милою і прекрасною!..» Пам’ять про Соломію Крушельницьку живе і досі. Щороку, у день народження співачки у музичному салоні музею відбуваються наукові читання за участю відомих музикознавців України та за кордону.

Інна БОРИСОВА




Інна БОРИСОВА