Чомусь про вертеп (театралізоване дійство, яке виникло з релігійної, шкільної драми та щедро розвинулося на грунті ритуального обходження дворів колядниками) ми згадуємо лишень під час новорічно-різдвяних свят. Але один з його дослідників прилаштував вертеп і для інших вистав. Детальніше про вертеп розповідає Богдан Жеплинский, керівник лялькового вертепу при Міжрегіональному центрі профтехосвіти, художнього дизайну та моделювання.
Відроджена традиція
У Львові, певно, не зустрінеш людину, яка би при словах «вертеп» та «коляда» зробила здивоване обличчя. Здається, що ця традиція успішно пережила усі несприятливі для свого розвитку роки, і нині уже не існує перешкод на її шляху. Проте, коли я загорілася ідеєю написати про цей український народний театр, то зіштовхнулася з проблемою у пошуках відповідних фахівців. Опитавши з десяток своїх знайомих, потрапила до Богдана Жеплинського, який упродовж тридцяти років займається відродженням українського вертепу.
«Уперше я побачив вертеп, коли мав 4 роки. До бабусиної хати приходив колядувати лемко. За деякий час зустріч повторилася. Разом з лемком колядувати прийшли поляк з полячкою. Нині мені важко пригадати, хто з них мав у своєму вертепі ляльки, вбрані в одяг із тканини, а хто демонстрував різьблені та розмальовані ляльки. У моїй дитячій пам’яті закарбувалися деякі епізоди лялькової вистави. Приміром, у тому вертепі була Монахиня, яка активно била масло у маслобійці. Зустрічався епізод, у якому двоє Козаків молотили горох Пану та Жиду. Я запам’ятав текст, який відтворив сорок років потому у власному вертепі. На жаль, у нас в Україні ніхто не займається дослідженням вертепів», - розпочав нашу розмову Богдан Михайлович.
Франко досліджував вертеп
Про колядування згадує у своєму «Тлумачному словнику» 1881 року Володимир Даль. Вертепом, як старовинним українським народним ляльковим театром, за словами Богдана Жеплинського, цікавився Іван Франко. Саме цей вчений віднайшов фрагмент дощечки з написом «Вертеп. 17..» Надзвичайно високою художньою формою українського театру вважав Франко вертепну драму. Дослідник доклав чимало зусиль для вивчення цього складного мистецького явища. Вперше грунтовні відомості про вертеп подані у статті «Руський театр у Галичині»(1885). У роботі міститься інформація про поширення вертепу у Галичині, опис будиночка вертепу, фрагмент вистави. Також інформацію про вертеп містить «Нарис історії української літератури до 1860 р.».
«Франко припускає, що вертеп в Україні з’явився наприкінці XVI ст. Вчений доводить, що українська вертепна драма виникла одночасно з польською шопкою чи навіть раніше. Для обгрунтування цієї тези Іван Франко проаналізував величезну кількість різноманітних джерел. Були опубліковані кілька текстів народних вистав, так званої волинської редакції вертепної драми. Також Франко опублікував копію з «Псалма на Різдво Христове», датовані 1738 роком», - розповів Богдан Жеплинський.
З XIX ст. до нас дійшли двоярусні вертепи. На верхньому ярусі містилися нерухомі фігури, які розповідали про Різдво. Унизу відбувався виступ рухомих ляльок. Вистава складалася з двох дій. У першій на верхньому поверсі вертепу розгорталася традиційна різдвяна драма. У коротеньких 13-17 діях переказувався євангельський сюжет про народження Ісуса Христа, про поклоніння йому пастухів і царів-волхвів, про Іродів наказ вирізати віфлеємських немовлят, за що смерть стинала йому косою голову. Друга частина, яка виконувалася на нижньому поверсі, складалася з 28-31 невеликих інтермедій, які мали суто світський характер. Тут виступали інші персонажі, лишень Чорт грав в обох діях.

Вертеп із сучасним присмаком
Часте відтворювання дійства, формування нових реплік дійових осіб зумовлювало появу світських елементів у вертепі, що, у свою чергу, сприяло швидкому засвоєнню і популяризації цього драматичного жанру серед народу. «Онароднення» вертепу спричинило появу великої кількості жартів, анекдотів, сценок з побутового життя, зокрема у цій другій частині викладу, героями якої стають звичайні люди: козак, жид і жидівка, пияк, молодиця. Нерідко в уста цих героїв вкладалися актуальні для даного часу слова, що могли слугувати озвученням незадоволення народу політичним, економічним чи соціальним життям. Через це такі вертепні дійства нерідко зазнавали переслідування, що супроводжувалося і відповідними заборонами.
Модифікацією «живого» вертепу можна вважати ляльковий. Біблійні історії чи жартівливо-сатиричні епізоди світського життя інсценізували за допомогою вдало виготовлених рухливих ляльок, розміщених у дво-, рідше триповерховому будиночку – шопці, символічному уявленню світу з його земною (в нижньому поверсі розгорталися події з людського життя) та небесною сферою.
У Богдана Жеплинського було чимало вертепів. Якось монахи зацікавилися яскравою виставою Богдана Михайловича та запропонували співпрацю. Вони спеціально на замовлення виготовили великі ляльки, які машиною-платформою подорожували селами. Проте ляльки виявилися настільки важкими, що винахід не прижився. Нині майстер має у своєму розпорядженні ляльки висотою до 20 сантиметрів. Богдан Михайлович зазначає, що він шанує старовину, проте намагається осучаснити свої вистави шляхом модернізації сценарію, який запам’ятав ще з дитинства. До речі, і ляльки, і тексти для їхніх промов мій співрозмовник пише самотужки.
Шопка Богдана Жеплинського користується популярністю не лише під час новорічно-різдвяних свят. Магію ляльок він використовує для показу вистави «Ярмарок», у якому задіяно близько 30 нових героїв. Серед них є кухар, перукар, провадщиці, без яких не обходиться жоден базар. А ось – циган козу продає. Проте Богдан Михайлович на цьому не зупинився і пішов далі. Він створив цілу колекцію одягу різних країн світу та демонструє її на лялькових героях. Також їздить з ляльковими концертами.
Богдан Жеплинський, паралельно до нашої розмови, розгортає свій вертеп. Посередині невеликої кімнатки постає шопка, у якій оживають персонажі.
Першим на сцену виходить, якгодиться, Ангел зі словами:
Христос народився,
З Діви Марії воплотився.
Три царі ідуть зі сходу,
Поклонитися цьому Месії.
Тут про Ірода злого і дещо в дотепі,
Побачите зараз у нашому вертепі.

Аж ось з’являється Цар Ірод:
Я є Цар Ірод,
Володар Іудейської землі.
Але що ж то з мене за цар,
Коли я не знаю, що коїться у моєму царстві?
Кажуть, якийсь новий месія народився.
Не позволю, щоби у моєму царстві новий цар зростав.
Всі мене лякають за те, що я хочу малих дітей повбивати.
А я прикажу: хай всіх повбивають.
Кажуть, смерть може мені голову відтяти.
Не вірю я у ніяку смерть.

Смерть із косою не смушує довго на себе чекати:

А ти що, не доїшся смерті?
За те, що ти приказав усіх малих дітей повбивати,
Я твою прокляту голову стинаю!

Спритним рухом Смерть влучно б’є Царя, і його голова зі свистом відлітає. Слідом за ними по сцені мандрує Чарівниця, яка активно збиває масло:

Я – чарівниця. Я по селах мандрую, у людей корів чарую.
Роблю масло, роблю сама, і для жида, і для пана.
Не боюся нічого: ані пекла, ані чорта.
Хтось сюди йде: треба втікати...

Сьогодення породжує нових героїв, присутніх яких модернізує народний вертеп. Богдан Михайлович знайомить мене з місцевими персонажами – Грицьком та Касею. Вони разом навчалися в училищі та зустрілися за деякий час. Грицько працює сторожем в їхньому рідному закладі. Мій співрозмовник на ходу вигадує діалог:

- Ой, Касюну, а куди ти так ідеш?
- На базар, може того когута продам.
- Касюну, що ти то придумала, навіщо продаєш когута?
- Та боюся, що він може поздихати. Куряча грипа йде.
- Касюну, як хлоп витримує тую грипу, то й когут витримає тим більше. Нащо тобі того когута продавати? Почекай ще трохи. Скажи, що там у тебе нового? Як діти?
- Ой, та дитина у тому училищі вчиться. Не дуже добре вчиться.
- А що їй там тяжко йде?
- Математика.
- Касю, мій теж математику не знав добре. Йому сказали намалювати три у квадраті.
Він написав трійку та обмалював її квадратом.Я потім заніс математичці курку. А ти як маєш когута, то занеси його. І дитина буде вчитися ліпше. Кугут дуже добре помагає математиці. Як занесеш його вчительцы, то дитина буде краще вчитися.
- Добре-добре, може так і зроблю.
- Йди, занеси, і все буде добре. Касюну, я дуже гризуся: усі йдуть у депутати, А я – ніц. Я би хотів поступити у депутати. Я тобі заспіваю:

Вже не можу їсти-пити,
Вже не можу спати,
Бо сі дуже хочу пхати
У ті депутати.
Вони ходять файно вбрані,
Виджу не голодні,
Та зробити для держави
Нічого не годні.
Якби я став депутатом
У кріслі тім засів би,
І навічно у тім кріслі
Там я засидів би.

Із заключним словом на сцені з’являється Гетьман:
- Хлопці, подивіться, скільки багато гарних дівчат сидить у нас. Та женіться тут у нас, на Вкраїні, будьте тут. Нам потрібні роботящі руки, розумні голови, щоб будувати Україну. А тепер на тому слові я зичу вам багато щастя, здоровля, щастиво святкувати Новий рік та Різдвяні свята. На тому бувайте здорові!


Лана БОРИСОВА