Коли ж до пекла залишався тільки крок, за душу грішника заступився сам Господь
«Я НЕ ЗНАВ, ЯК МОЛИТИСЯ, ТОМУ ПОЧАВ СПІВАТИ КОЛЯДКИ»
Восени 2004 року Віктор Кузьмич повертався з чергових сезонних заробітків. Випадково затримався у Низкиницькому монастирі, де заробітчан попросили допомогти братії. Промисел Божий у зустрічі з ігуменом Вікентієм житель Шацька побачив невдовзі, 15 листопада, коли... побував на тому світі.
А до тієї ночі 38-річний чоловік жив як усі: у будень – робота, на свято – чарка, до церкви – лише на Великдень (у ліпшому разі). Знав хіба що напівзавчений з дитинства «Отче наш» і як христосуватися. Набожна сусідка Тетяна Нагорчук, ніби передчуваючи біду, подарувала Кузьмичу образок з молитвою. Мовляв, ти, хлопче, хоч на недільну службу приходь.
До храму він не пішов. Зле почуваючись три дні поспіль (боліло серце й печінка), сів на пігулки. І коли, потерпаючи від безсоння, вимкнув опівночі телевізор і спробував задрімати...
– З’явився сатана і витягнув душу в мене з тіла, – згадує Віктор все, що йому довелося тоді пережити. – Тримаючи за ліву руку, повів на кладовище. Сходинками спустилися вниз, на широку дорогу з багатьма кімнатами обабіч. У них не було нічого, окрім твердих лежаків, подібних до нар. Я впізнав кількох померлих знайомих та друзів – хтось співав безбожні пісні, хтось просив у диявола віддати йому вінець...
...Вранці настоятель місцевого храму отець Микола пояснить Вікторові, що «вінець» – записка, яку священик кладе на чоло небіжчику. Але до ранку треба було дожити...
«Ідемо на нове кладовище, я там для тебе місце знайду», – сказав мені диявол. Не знаю як, але напевно ангели з неба спустилися, вирвали мене від сатани, і душа повернулася в тіло. Я поклав руку на серце – ніби б’ється. Тіло було холодне як лід. Перша думка – такого з людиною не може бути! Проказав «Отче наш». На звороті іконки, яку подарувала Тетяна Миколаївна, знайшов молитву «Да воскресне Бог». Коли прочитав її, щось зашуміло та пішло з хати. Образок від ігумена Вікентія поклав під подушку і почав згадувати усе, що колись чув про Бога. На гадку спадали самі лише колядки, які почав наспівувати. І раптом з’явилася постать з яскравим сяйвом довкола голови», – розповідає Кузьмич, показуючи кімнату, де з ним сталося диво. Чоловік, хоча й минуло три роки, пам’ятає все у деталях. Надто те, як, уже задихаючись, прохрипів: «Спаси мене, Господи!»...
«БОЖЕ, ВИЖЕНИ З МОГО ЖИВОТА ЗЛОГО ДУХА!»
У мами, Поліни Потапівни, події тієї ночі теж закарбувалися на все життя:
– Увечері я пішла спати у Вітину кімнату. Він залишився у моїй, хотів додивитися фільм «Гладіатор», здається. Прокинулася о другій ночі від того, що син читав молитви. Питаю, що з тобою? «Бог мене мирував!» – відповідає. Справді, на лобі у Віті темна пляма з’явилася, наче від масла чи олії. Доторкнулася – таки миро! Вітя ж раптом бере і тричі переносить його зі свого чола на моє. Глянула на його руки, а вони білі, наче сніг. «Бог мене очистив!» – каже. Я перелякалася. Надивився тих кін, сварю, іди до своєї кімнати!.. Щойно ліг на ліжко, чую, гукає: «Мамо, ти віриш в Бога?» Вірю, кажу, спи. А він знов, і так три рази...
...Пляма-слід від Божого мирування залишалася на чолі у Кузьмича впродовж тижня.
– Господь був зі мною суворим, – чоловік, показуючи, як саме лежав на канапі, коли почув Голос і побачив Світло, – дорікав, що не звертався до Нього раніше. Звелів про усе, що зі мною станеться далі, розповідати людям та почав зцілювати тіло.
Спочатку, зі слів Віктора Кузьмича, він невпинно проказував молитву Господню й раптом побачив, як із серця вибігло щось чорне. Бог пояснив, що диявол спочатку оселяється саме тут, а вже потім «іде по всіх органах». Далі було таке відчуття, наче промені б’ють по ногах і проходять крізь тіло. Стало нестерпно гаряче:
– Потім я пройшов крізь стелю, крізь хмари, почув небесний хор та запах ладану... А вдома у той самий час повторював: «Боже, вижени з мого живота злого духа!» Хукав і дивився, як з рота вилітали дрібні біси та гадюки й сипалися в яму...
«ЦЕ БУВ ПЕРСТ БОЖИЙ!»
Марія Васик, сусідка Віктора Кузьмича, саме читала вранішні молитви, коли їй потелефонувала Поліна Потапівна.
– Прибіжи, бо щось із сином не те, – згадує збентежений голос у слухавці Марія Трохимівна, – бо ти, мовляв, і медсестра, і до церкви ходиш... Він лежав ось тут, на дивані, зі схрещеними на грудях руками. І як заведений просив вигнати з нього злого духа. Коли ж Поля розповіла, що Вітя всю ніч розмовляв з Богом й молитви проказував, яких не знав зроду-віку, я покропила його богоявленською водичкою. І викликала «швидку»...
– Ми так поналякувалися, – розповідає сестра Віктора, Алла Бурчук, яка теж удосвіта прибігла до матері, – що й не знали, кого першого викликати – медиків чи священика...
– Я ж чув усе, що відбувалося довкола, хоча душу мою було взято на Небо, – усміхається Віктор Кузьмич, пригадуючи, що «бачив» із заплющеними очима, як метушилися рідні, і навіть почали закривати дзеркала рушниками. – В Небесах побачив піраміду з трьох ярусів, наче з білого мармуру, святих у білих шатах, престол та ангелів Божих. Потім Господь показав мені Книгу, в якій уся краса Землі. Я пролітав над містами й горами, над морями та лісами в снігу. Пролітав крізь величні собори і маленькі каплички... А коли святі й ангели возрадувалися моєму спасінню, я відчув, що мені на голову наче поставили запалену свічку. Вона догоріла, і на чолі залишилася печать від Перста Божого...
– Мабуть, у тому, що «швидка» того ранку спізнилася, теж був перст Божий, – каже Марія Васик. – За 36 років роботи в лікарні я не пам’ятаю, щоб один фельдшер здав чергування, а другий ще не прийшов. Я вже й сама хотіла йти, коли Вітя зробив знак рукою: «Залишіться». А за хвилин 10 розплющив очі, встав з ліжка і сказав: «Тепер уже все. Зараз я розповім, де був і що бачив».
Настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці протоієрей Микола (Вихор), який навідався до Кузьмича того ж ранку, був дуже здивований, слухаючи його розповідь, – звідки Віктор, зовсім не церковна людина, знає такі речі.
– Я не натрапляв у літературі на випадки опечатування від Бога. Як вчать нас святі отці, в образі ангела світла може являтися й демон. Але Віктор цілком змінився і живе справжнім християнським життям.
Нині Кузьмич не лише не вживає алкоголю, дотримується постів, відвідує служби Божі, а й організовує поїздки-екскурсії святими місцями. Допомагає братії у монастирі та заробляє на хліб насущний працею соціального працівника – доглядає у Шацьку самотніх стареньких.
– То дрова порубати, то води принести, – посміхається двічі народжений, – ось так і живу на послушанії у людей та Бога...

Видіння Віктора Кузьмича про кінець світу:
– Побачив я кривавий Місяць і затемнення Сонця. Побачив жінку із розкритим Євангелієм, яка сказала: «Сьогодні перший день осені – Господні жнива почалися». Побачив сатану, який прийде до влади в останні часи. Сидів він при столі у чорному капелюсі, а довкола стояла сторожа. Ангел змахнув рукою – і сторожа впала. Я зняв з нього капелюха, та почув слова диявола, якому 33 роки: «Хочеш побачити, чи є у мене роги? Не шукай, немає». Потім я бачив літаки й бомбардування, бачив хаос у всьому світі. Потім побачив себе на возі, за яким бігли люди й простягали до мене руки. Вони падали у стерню, і їх поглинала земля...

Олександр СІНКЕВИЧ