МАРІЮ ТА МАТІАСА ПОРІДНИЛИ ПЕРНАТІ СМС-ки
Диво-птахи, які ще з біблійних часів вважають символами чистоти, ніжності та вірності, поєднали серця прикарпатки Марії Когуч і німця Матіаса Гопфнера. Ви здивуєтеся, але чоловік не повіз українку до Німеччини. Горфнери-Когучі привільно почуваються на Україні!

…«Сім’я і дім» їде в гості до «голубиної пари». Втікаючи від багатоповерхівок і великих заводів, опиняємося серед чудовної карпатської природи у Павлівці Тисменицького району. Відшукати Марію та Матіаса дуже просто, треба тільки запитати, де живе німець. Метрів двісті від центру села, на території колишнього тваринницького комплексу, надибуємо на одну з найбільших в Україні ферм та тренувальний майданчик для спортивних голубів. Там і хазяйнують закохані.

СПОЧАТКУ БУЛИ КОНІ
Білі, сірі, попелясті, з кучерявим пір’ям та розпушеними віялами-хвостами, із величезними, ніби надутими, грудьми птахи поважно походжають у десятках просторих кліток. «Подобаються наші спортсмени?» – запитує, несучи корм голубам, невисока струнка жінка. Згодом заходить голубоокий русявий здоровань та, приязно усміхаючись, показує своїх підопічних.
«Го-лу-бі, мо-о-о-оє жіття», – розтягує-співає склади Матіас. Любов до птахів і мисливських собак йому прищепив батько, який походив з давнього роду сажотрусів. У Німеччині ці люди мають особливий статус. За народними переказами вони приносять щастя, тому перед початком якоїсь важливої справи треба неодмінно доторкнутися до обсипаного сажею коминяра.
Після смерті батька захоплення сина підтримала мати. Але не птахів та чотирилапих помічників мисливців почав розводити Матіас, а ...коней. Згодом нині вже український голубівник організував у маленькому містечку під Берліном кінноспортивну школу для дітей. Німецькі татусі й матусі не могли натішитися, що їхні кіндери не тиняються вулицями у пошуках пригод, а вчаться їзди верхи. Як-не-як і світ пізнають, і здоров’я набирають. Та й учені довели, що ті дітки, які змалечку на конях катаються, виростають дуже добрими та впевненими у собі людьми.
На жаль, школу довелося закрити – економічна криза вдарила не тільки по країнах колишнього Радянського Союзу. Добре, що в Матіаса на фермі, окрім спортивних, були ще й коні-ваговози, якими доправляв хмиз із лісництв. Але і в цій справі його спіткала невдача. Тоді чоловік взявся скуповувати деревину...

ВІД БІДИ ДО ЛЮБОВІ – ОДНА ПОЇЗДКА ДО ПОЛЬЩІ
У містечку на межі Польщі та Німеччини Матіас Гопфнер зустрів свою прикарпатську долю. Марічка Когуч працювала там на сезонних роботах. На чужину її пригнала біда. Молодичка, у якої за плечима був невдалий шлюб, маленька донечка на руках, двоє сестер, брат та батьки, лишилася без грошей. Як і більшість жінок Західної України, у пошуках зарібку павлівчанка подалася за кордон.
Коли на порозі ферми, де працювала, постав німецький красень, у змученому й зболеному серці жінки поселився неспокій. «Напевно, це було кохання з першого погляду, про яке я й думати тоді не могла», – не зводячи очей з чоловіка, каже господиня голубиної ферми.
На ту пору Матіас теж пережив невдале одруження, мав сина. Проте йому дуже сподобалася чужинка з виразними зеленими очима. Де Україна, німець не відав. Знав тільки, що колись існувала Радянська імперія. Звідки вона родом, Марічка показувала йому на карті.
Короткі зустрічі ставили частішими. Марічка, яка свого часу мріяла стати перекладачем, легко закарбовувала в пам’яті німецькі слова, аби якнайкраще порозумітися з Матіасом. Коли дізналася, що чоловік купує за кордоном дерево, прикарпатка запропонувала йому спільний бізнес, запевнивши, що в Україні багаті ліси й продукція значно дешевша.

В УКРАЇНУ – ЯК НА ВІЙНУ
Мати й рідні довго відмовляли Матіаса від цієї подорожі. «Який може бути бізнес, коли там мафія, бандити та страшний Чорнобиль?» – казали німцеві й друзі. На щастя, з іноземцем нічого поганого не трапилося. Разом з українською нареченою він почав скуповувати та продавати деревину. Не знаючи мови, німець уміло керував підприємством, а через кілька місяців подружився і з жителями Павлівки. Добре велося й Марічці: вона тепер удома, щодня може бачитися з донькою Наталочкою та коханим Матіасом.
– Якихось палких освідчень у нас не було, – розповідає жінка. – Ще у Польщі зрозуміли, що створені одне для одного. От і почали жити під одним дахом. А ще більше нас поєднала щоденна важка праця, довгі поїздки та постійні думки про заробіток. Звісно, гроші у житті не головне. Утім вийшло так, що нашу сім’ю створив якраз спільний бізнес.

ПОГЛЯНЬТЕ, ЛЮДИ, «ГОЛОДРОМ»!
Коли в Україні заборонили вивозити окремі породи деревини, здавалося, що їхньому бізнесу настав кінець. Утім підприємливий Матіас швидко скумекав, як заробляти далі…
Повернувшись із чергової поїздки додому, чоловік заявив, що хоче перевезти в Україну своїх собак і голубів, якими й досі опікувалася мати. Мандрівників тримали у невеличкій повітці, де Марійчині батьки складали сіно.
А незабаром іноземець запропонував викупити приміщення старого тваринницького комплексу, від якого лишилася майже руїна. «Я тут робити ам бессер (найкращу) голубіна ферма у світі»,– запевняв Матіас дружину. А жінка, яка прийшла якраз на Великдень оглянути свої «володіння», почала плакати. «Нічого тут не буде, куди ми вклали гроші?!» – розпачливо витирала сльози Марічка. «Ніц ти не розуміти, ця комплекс –золото, я щє не таке в Дойчладн ін орднунг (в порядок) прів одіти», – заспокоював кохану Матіас.
Очам страшно, але руки роблять. Через кілька місяців напівзруйновані приміщення годі було впізнати. До Матіаса й Марічки з усієї Європи почали звозити елітних спортивних голубів на тренування. «Ади той німець з нашою Марічкою зробили на фермі голодром, виходять на дах та й свищуть», – перешіптувалися місцеві кумасі.
«Ми тренуємо птахів, як спортсменів, – пояснювала жінка збентеженій пліткарками матері. – Вчимо голубів швидко долати сотні кілометрів. Треновані птахи, хоч де залетять, завжди повертаються додому. До цього їх треба привчати з народження: регулярно випускати на кілька кілометрів від дому й щоразу збільшувати відстань. А приваблюють їх свистом. Зрештою, кажуть, що голуби можуть пролетіти до трьох тисяч кілометрів».

ПЕРНАТІ ДОКАЗИ КОХАННЯ
Нині на фермі Матіаса та Марічки близько півтори тисячі голубів. Птахів готують до змагань, що вже стали традиційними у Павлівці. Найціннішими є елітні породи, що їх подарував найкращий голубівник світу Ван ден Поль із Бельгії. Його птахи завжди серед найкращих на будь-яких чемпіонатах.
Біля кожної клітки є бланк, на якому зазначено номер голуба, його походження, дані про родичів до четвертого коліна, їхні спортивні досягнення. Після кожного змагання чемпіонів, як правило, розкуповують. Найдешевший голуб коштує сто гривень, чемпіон – від ста євро. Нові господарі дочікуються нащадків від переможців, виставляють їх знову на змагання і заробляють на цьому великі гроші. У Європі практикують такі ж ставки на голубів, як на іподромі чи в букмекерських конторах.
«Раніше цих птахів називали поштовими, – розповідають власники голубиної ферми. – Вони переносили різні повідомлення в часи війни. У середньовіччі кожен лицар мав свого голуба, з допомогою якого попереджав даму серця про свій прихід. А наші птахи є щоденним доказом нашого кохання. Тому часто молодята просять нас дати на весілля голубів. Їх випускають на щастя, аби ті донесли їхню любов до Бога».
Вочевидь це справжнє кохання, бо не було ще такого, аби після небесної мандрівки голуби не поверталися до Марічки та Матіаса…

Галина ПЛУГАТОР