Поєднавши долю з українкою Світланою Колядюк із поліського села Межиситя, єгиптянин Іслам Мухаммед Хамді Йосиф Ель Комі вирішив переїхати на батьківщину дружини. Кореспондентка СІДу дізнавалася, як ведеться молодому подружжю у волинській глибинці.

– Чи ви чули новину? – шепотілися сільські кумасі. – Свєта Колядюкової Ганни привезла собі з Єгипту... чоловіка! Це ж треба, знайшла хлопця на краю світа, та ще й молодшого за себе! Не п’є, не курить… А як жінку глядить! І такий побожний, щодня своєму богові молиться! А учора мій Степан бачив, що Ганнин зять на вигоні з хлопцями футбола ганяв. Кажуть, якби не він, наші нізащо не виграли б... А так – друге місце у районі!

СІМ ЩАСЛИВИХ ДНІВ
– Ой нащо тобі, доню, той Єгипет, – журилася Ганна, дізнавшись, що Світлана купила турпутівку в Хургаду. – Кажуть, там наших дівчат крадуть у гареми. Ти ж у мене гарна, висока, а як упадеш кому в око... І де ж тебе тоді шукатиму, якщо ти, не дай Боже, звідти не вернешся...
Материнське серце таки щось відчувало. І хоча донька через тиждень повернулася додому, на Волинь, веселою та щасливою, за кілька місяців Ганна зі сльозами на очах збирала кохану дитину в дорогу. Сяючи від радості, Світлана повідомила їй, що зустріла в Єгипті свою долю і тепер їде до майбутнього чоловіка. Матері нічого іншого не лишалось, як погодитися з вибором доньки.
...У Ратному, районному центрі Волині, Світлана працювала жіночим перукарем. На симпатичну блондинку з розкішним довгим волоссям задивлявся не один місцевий парубок. Але доля чекала дівчину далеко від рідного краю.
Волинська красуня відразу сподобалася єгиптянинові Ісламу, адміністраторові готелю «Бейрут» у Хургаді, де проживали Світлана з подругою. Проте як зав'язати знайомство, хлопець не знав. До того ж він не володів жодною зі слов'янських мов, а вона не знала арабської. Допоміг випадок – дівчата вирішили сходити на дискотеку. Помітивши, якими поглядами проводжає симпатичну українку Іслам, його колега по роботі, який трохи знав російську, запропонував свою допомогу. Він переконав туристок, що на танці ліпше йти з кавалерами.
«Між мною та Ісламом відразу виникла симпатія, – згадує Світлана. – Спочатку спілкувалися російською через друга. Потім німецькою, якою він володіє досконало, а я колись вчила у школі. Трохи жестами. Найцікавіше, що ми чудово розуміли одне одного. Зустрічалися в готелі увечері, коли він закінчував роботу, і йшли гуляти».

«НАПИШУ SMS»
...Ми гостюємо у скромному помешканні Світлани та Іслама в Ратному. За запашним чаєм ведемо розмову, що її вряди-годи перебиває пустотливе сіре кошеня, яке намагалося то вхопити зубами диктофон, то вискочити на блокнот. Марно силкуючись дати раду бешкетникові, молода господиня розповідає історію свого кохання:
«Ми зустрічалися три дні. На четвертий Іслам німецькою освідчився мені й запропонував вийти за нього заміж. Я попросила дати мені час. Тоді було страшно зважуватися на такий рішучий крок і залишати батьківщину».
Після семиденного туру волинянка повернулася додому. Але серце дівчини зосталося в сонячному Єгипті. Три місяці, каже Світлана, вони писали одне одному SMS. У кожному було освідчення і присяги на вічне кохання. А потім, не витримавши розлуки, дівчина зважилась і на крилах полетіла до свого судженого.
Чекаючи на Світлану, молодий єгиптянин не гаяв часу. Щоб ліпше розуміти кохану, Іслам кілька місяців брав уроки російської мови. Його родина в Каїрі прийняла Світлану як рідну доньку. В Єгипті такі шлюби не дивина, і там до невісток-християнок ставляться прихильно. Відразу по приїзді Світлани молодята одружились, причому, розповідає господиня, застілля було традиційно скромним – лише солодощі та пепсі-кола.
Медовий місяць пролетів швидко. Мати Іслама, яку, до речі, звати …Надя, не давала любій невістці й за холодну воду братися. А тоді молода жінка відчула, що носить під серцем дитину. Вагітність була важкою, допікала нестерпна спека. З кожним днем Світлана почувалася дедалі гірше.
Наляканий станом дружини, зваживши всі за і проти, Іслам ухвалює важливе рішення: вони переїжджають в Україну. Повідомляють матері Світлани, яка теж неабияк стурбована станом доньки, тому й вирішує допомогти. Жінка замовила через агентство в Україні два квитки на літак із Каїра до Києва, що їх мали передати молодятам в єгипетському столичному аеропорту. На жаль, сільська жінка натрапила на шахраїв, які просто її обдурили – ні квитків, ні грошей ніхто так і не отримав. Коштами молодим допомогла родина Іслама. Нещодавно подружжя все-таки приїхало до України.

«ЯК ТУТ ГАРНО, ЗЕЛЕНО І …ХОЛОДНО», –
з усмішкою згадує Світлана слова, що сказав її чоловік, коли вперше побачив волинське село. – До речі, ось і він, хай сам про це розповість».
Іслам трохи ніяковіє перед журналістами. «Ето газета?» – питає, побачивши кілька номерів «Сім’ї і дому». Але відразу жвавішає, зауваживши на одній із газет фото Анатолія Тимощука: «Тимощук, Шевченко, Украіна, футбол! Я знаю Украіна, «Дінамо» Кієв».
За хвилину витягує з шафи футболку: «Сматрі! Ето майка Абу-Тріка. Украіна – Шевченко, Єгіпєт – Абу-Тріке». Іслам шанобливо цілує прапор улюбленої футбольної команди, який висить над ліжком. «Я іграйт футбол. Двє команди – в Каір і Хургада. Папа нє хотєл. Он сказаль, что я біть доктор, інжєнєр. Я учілься, работаль, но всьо равно іграль». Нашу розмову час до часу перебивають SMS, що надходять єгиптянинові. Це друзі повідомляють йому результати чергового матчу улюбленої команди.
Дізнавшись, що його новоспечений родич – футболіст, брат Світлани запропонував йому зіграти за команду села на районних змаганнях. Той погодився, і завдяки Ісламові вона нині у трійці лідерів районних змагань. Сільські футболісти-аматори з тієї радості вирішили поставити колезі могорич. Проте Іслам пити з новими друзями відмовився: «Украіна мужік многа алькоголь, многа бла-бла-бла, гаваріть. Мужік нада многа дєлать, мала гаваріть».

«МУЖЬ СКАЗАЛЬ. ЖЕНА МОЛЬЧА ЗДЄЛАЛЬ...»
«Ті пей чай, пей, – припрошує господар. – Я тожє буду». Запитую, чим, окрім чаю, Світлана годує чоловіка. Молода жінка зітхає: з цим проблеми, бо єгипетська кухня має багато таких складників, яких у Ратному годі знайти. Тому щоденне меню Іслама, як каже він сам, «рібка, картошка». До українських страв він ще не звик.
До речі, в Єгипті Світлані теж не смакували місцеві наїдки, тому мусила готувати собі окремо. «Вони не їдять перших страв, – розповідає господиня. – А я варила то рибну юшку, то суп з фрикадельками. Уявляєте, на мої страви прибігали жінки з усього шестиповерхового будинку, де ми жили, дивитися. Ще й перемовлялися між собою: «Людоньки, що ж вона робить – рибу з котлетами топить у воді, чи що?».
Цікавлюся, хто у сім’ї Світлани та Іслама головний. Від господаря чую традиційне для мусульманів: «После свадьби – мужь сказаль, жена мольча здєлаль… Потом будєшь гаваріть».
У маленькому містечку Ратному єгиптянинові з Каїра поки що незатишно. «Уліца вєчєром нєт свєт. Єто очень кошмар», – зітхає він. А ось Київ Ісламу сподобався. На його думку, столиця України подібна до Каїру – там вирує життя.
Наразі в цій незвичайній родині годувальницею є Світлана. В Україні вона почувається значно ліпше, як і раніше, працює перукарем. Іслам шукає роботу. Каже, якщо складеться, хотів би грати у футбол, якщо ні – влаштується там, де поталанить.
– Не шкодуєш, що приїхав в Україну? – запитую.
– Украіна нє очєнь хороший. У мєня нєт друзєй, работа, – відповідає він. Помовчавши, виправляє себе: – Украіна нормално. У мєня здєсь жєна. У нас будєт бебі. Мой жєна красівий, нєжній. В Єгіптє такіх нєт. Я очєнь люблю Свєта…


Людмила ПРИЙМАЧУК