Одна з найвпливовіших жінок вважає себе козачкою. І чудово володіє українською, хоч народилася в Росії. Коли ж її, секретаря Ради національної безпеки та оборони України, називають швеєю-мотористкою, не ображається. Хоч і з відзнакою закінчила медичний інститут, була міністром, лідером найпотужнішої фракції у парламенті.
Про перипетії долі Раїси БОГАТИРЬОВОЇ, яка сьогодні в гостях у СіДу, – в її зізнаннях.
«ВВАЖАЮ ЦЕ БОЖИМ ЗНАКОМ»
«Виший, матусю, долю мені». Ця максима поета Петра Маха цілком стосується і життєвого шляху жінки, номери телефонів якої – серед найперших у мобілотеках двох найвпливовіших українських Вікторів (нинішнього президента та недавнього прем’єра). Хоча її серце належить двом Ігорям та Олександрові. Адже на честь чоловіка нарекли й одного з синів, які народилися в один день. Під знаком Козорога, як і їхня матір.
А сама Раїса Василівна, згадуючи власний життєвий шлях, акцентує увагу, що «з’явилася на світ під Різдво. Вважаю це Божим знаком». Тоді бакалська бабуся-акушерка, яка приймала пологи, сказала, що «цій дівчинці уготовано велике майбутнє». Проте сімейні обставини диктували іншу траєкторію долі. По-перше, батьки хотіли, аби нарешті народився хлопчик (Раїсі аж до випускного вечора доведеться ходити у вбранні двох старших сестер). По-друге, статки робітничої родини були дуже скромними.
«Ми жили небагато», – згадує одна з найнебідніших жінок-політиків. Аби вийти з матеріального глухого кута, батько опанував ще й додатковий фах – теслі. Тож у підвалі помешкання облаштував майстерню. Наймолодша донька Василя Павловича Лактіонова й досі пам’ятає запах соснової стружки. Згадуючи про нього, добру і щедру людину, Раїса Богатирьова-Лактіонова водночас розповідає, що мама, яка любила вишивати, постає в її уяві як ангел. Та саме батько, коли школярка Рая обурювалася через те, що її примушують вивчати українську, поклавши руку на плече доньки, сказав: «Це мова твого народу». І ця настанова стала дороговказом. Згодом, коли стала одним із лідерів Партії регіонів, Раїса Богатирьова демонстративно висловлювалася під час прес-конференцій українською.
ПЕРШЕ ВЛАСНЕ ПЛАТТЯ – У СІМНАДЦЯТЬ
Своїми малими батьківщинами вона вважає два міста. Правда, у першому (в Бакалі Саткинського району, що в Челябінській області Росії) проживала до шестилітнього віку. Та Раїса Василівна й досі згадує казкову уральську природу.
Переїзд до Краматорська, що вдесяро численніший за Бакал, спершу став неприємною несподіванкою. Адже й тоді донбаська столиця машинобудування була одним із лідерів за кількістю шкідливих викидів у повітря. А згодом, стоячи на березі Казенного Торця, вдивлятиметься у призахідне крайнебо та мріятиме про те, аби завше жити у цьому місті. Воно, попри індустрійні негативи, має потужну духовно-інтелектуальну енергетику: звідти родом режисер та кіноактор Леонід Биков, наймолодший шаховий король світу Руслан Пономарьов, композитор Петро Гайдамака.
Раїса Лактіонова з дитинства звикла до ощадливості, скромності. Одяг зазвичай успадковувала від сестер. Жінка, яка сьогодні вдягається від Шанель та Гуччі, згадує про цей незабутній період: «У мене з найстаршою різниця в 13 років. Я з раннього дитинства розуміла, що спочатку треба старшій доньці, потім – другій, а тоді – мені. Й ось коли виповнилося 17 років і я вже закінчувала школу, то вже не витримала: «Хоч раз у житті можете мені плаття пошити?!» Як зараз пам’ятаю, тоді мені вперше пошили нове плаття».
У рідному Краматорську вона зустріне й перше кохання, що згодом благословиться появою на світ двох синів. До речі, з майбутнім чоловіком навчалася в одному класі.
СТРАХ ПЕРЕД КРОВ’Ю
Після закінчення школи Рая Лактіонова здала документи до Луганського медінституту. Хоч до такого ж вишу в Донецьку значно ближче. Але туди не варто було й рипатися, бо знала, що без хабарів не вступить. Однак із першої спроби не стала студенткою. Тож трудову біографію розпочала на фабриці, опанувавши фах швеї-мотористки.
Через рік вона таки розпочне студіювати медицину. Навчалася традиційно «на відмінно». Та вже під завісу, обравши фах лікаря-акушера, вирішила, що помилилася. І ледь не залишила інститут. «Адже акушерські операції, – казала вже пізніше, – це суцільна кров». Та згодом таки зуміла перемогти страх. І її лікарський диплом – із відзнакою. Отримуючи його вже у Харкові, де працював чоловік, мала й ще одну, чи не найпосутнішу нагороду – двійко синів. «Звичайно, важко було – і фізично, і морально. Сидиш, гойдаєш дві люльки», – озирається у пам’ять.
Ставши лікарем, вона зуміла досягти професійних вершин. Адже була не просто чудовим фахівцем, а й ... «білою вороною». «Я ніколи не брала хабарів, – зізнається. – Це правда». Нетипово, правда? «Я відгукуюся на заклик про життєву допомогу миттєво, – каже відверто. – Якщо комусь погано, мене не треба вмовляти, просити».
«КОНСЕРВАТИВНО СІМЕЙНА ЛЮДИНА»
На перебудовчій хвилі Раїса Богатирьова зважується на нечуване – балотується до Верховної Ради України. Її суперник – сам Віталій Сологуб, який очолював республіканську федерацію профспілок. Та, всупереч усьому, головний лікар із Краматорська перемагає. Несподівана закономірність.
В іпостасі парламентаря Раїса Богатирьова вкотре відкриває саму себе. «Консерватитивно сімейна людина» стає однією з найпомітніших постатей українського політикуму. Можливо, розгадка у зізнанні тоді ще майбутнього міністра охорони здоров’я, координатора парламентської більшості, секретаря РНБОУ: «Мої батьки родом зі Слобожанщини... Я козачка».
Політичні діяння Богатирьової для багатьох виявилися не просто неочікуваними. Одні будуть захоплюватися, інші сипатимуть докорами-звинуваченнями. А вона, відчуваючи власну потугу, працюватиме. При цьому демонструватиме дивовижну політичну гнучкість, зважуючись на непрогнозовані кроки.
Маючи за плечима дві п’ятірки, Раїса Богатирьова (я не схильний її ідеалізувати) так і не зуміла розучитися мріяти. Одне з її прагнень стосується села Протопопівки, що на Харківщині. «В мене це, напевно, у крові – шанувати релігію предків, – каже вона. – Я мрію на своїй батьківщині (звідти родом дід – батько матері, там живуть родичі. – В. В.) побудувати церкву».

СіД-інфо
Раїса Богатирьова народилася 6 січня 1953 року в м. Бакалі Челябінської області Росії. Вона – третя донька, після Валентини та Віри, у сім’ї Василя (1912 р. н.) і Ганни (1918 р. н.) Лактіонових. З 1959-го – у Краматорську на Донеччині. 1970 року з золотою медаллю закінчила школу. 1971 року вступила до Луганського медінституту (лікарський диплом із відзнакою отримала у Харківському). Доктор медичних наук, юрист, колишній міністр охорони здоров’я, народний депутат України чотирьох скликань, колишній координатор парламентської більшості на основі Партії регіонів. Чоловік Ігор (за фахом інженер) – перший
заступник генерального директора Українського фонду підприємництва. Сини (обидва народилися 1977 року) Ігор – заступник генерального директора СП «Укргазенерго», Олександр – депутат Київради.

НАЙ-НАЙ...
«Мій улюблений письменник – Чехов».
«Із композиторів найближчий Моцарт, зі співаків – Ротару».
«Як жінці-політикові мені імпонує Маргарет Тетчер».
«Компроміс потрібен Україні, як астматику повітря».
«Найулюбленіша страва – пісний борщ по-острозьки, який готую за родинним рецептом».
«Найкращий час – той, що проводжу з сім’єю».



Віктор ВЕРБИЧ