|
Конкурсний №437
Сонце ледь набуває сили. Його поки не занадто. Ще лежить сніг. Дивно, чомусь зовсім не пахощі вологої землі, першої зелені і талого снігу. Зовсім інше...
Дух топленого на відкритому вогні цукру нагадує дитинство із його кольоровими гойдалками, каруселями, дешевими, але такими звабливими і найсмачнішими у світі цукровими півниками на дерев’яній ніжці. Прозорі, аж скляні, солодощі, жовтогарячого, червоного, помаранчевого кольору нагадували сонце. Вони були смачні тим незрівнянним ні з чим смаком дитинства, який несподівано кудись зникає із часом, і якого вже аж ніколи не повернути. Смачно було не лише смоктати прозоре яскраве скельце, але й дивитися крізь нього на світ, який одразу перетворювався на теплий, милий, зрозумілий і приємний затишок. Саме через таке гаряче за смаком і дотиком цукрове скло приходило пізнання, яке ще не було затьмарене прозрінням, якому ще здавалось все можливим, імовірним, цікавим і досяжним. Тільки одна думка весь час бентежила: як з’являються на світ такі чудові півники із скла? Було незрозуміло, як звичайний цукор може бути таким. І тоді дитяча уява малювала фантастичні картини появи півників. Звичайно, це не цукор, маленьку людину не можна ошукати, - це спеціальне скло, смачне і, можливо, чарівне. Здогадка про скло була перевірена практично, але не навмисно, а випадково: якщо довго смоктати півника, так довго, що він стане зовсім прозорим і тоненьким, у нього загостриться краєчок, і тоді потрібно бути дуже обережним, бо можна навіть порізати собі язика. Так сталося лише одного разу. Цей щасливий випадок лише вкотре підтвердив давнішню здогадку: півники робляться із спеціального скла, їстівного. Зважаючи на це, потрібно поводитись із ними надзвичайно обережно, аби не розбити або не порізатися. Це робило півників ще смачнішими і ще таємничішими ласощами.
Багато відкриттів дитинства залишаються у пам’яті. Ці відкриття насправді дуже великі і важливі, як згодом виявляється. І пов’язані вони не тільки з віком, але й із зростом. Коли ти такий маленький, що все здається великим і неосяжним, а тому і ворожим, навколишнє хочеться пропустити крізь тепле скельце прозорого чарівного півника. І потім, світ знизу набагато відрізняється від світу зверху. Це достатньо просто зрозуміти, але просте розуміння вже не поверне відвертість минулої істини. Близькість до землі, до усіх предметів, що на ній знаходяться, уможливлює наближення, тисячократне чудове наближення. Кожний предмет вартий уваги, вартий не одної хвилини, а довгих годин вивчення. Будь-що, коли ти маленька людина, знаходиться під націленим мікроскопом допитливого погляду. Однак чомусь цей мікроскоп тяжіє до калейдоскопічних перетворень кольорів, звуків, фактур, образів, рухів, пахощів. Все змінюється і водночас залишається непорушним під пильним поглядом людини, яка маленька, а тому іще здатна до роздивляння. Пізніше чомусь ця якість зникає. А далі нікого не цікавить, за великим рахунком, якого кольору півник, із чого його зроблено, і чи можна крізь нього дивитися на світ. Питання відкидається саме по собі. І, зрештою, здається, вже і півників не виготовляють… Імовірно, забулися ті рецепти, за якими робили чарівне золоте скло у вигляді півника, якого можна смоктати, і крізь якого світ теплішає і добрішає.
Леся Мручківська
|