Конкурсний № 444


Ну, як таке могло трапитися? Здається, вже з давніх-давен Валя зі своїми батьками жила у цьому місті. Дівчинка звикла до району, до школи, але вона чомусь не мала друзів, лише пес дворовий та кіт під’їзний - оце і всі товариші.
Справа в тому, що, на відміну від інших дітлахів, Валя не мала нічого сучасного: ні телефону, ні плеєра, ні телевізора. А гірше те, що вже котру зиму їй доводилося вдягати до школи старий кожушок, котрий, як казала Валина мама, ще бабуся носила. Якби матуся знала, як хотілося Валі такого пуховичка, як у Олени! Але сім’я не могла того дозволити за обмеженням коштів, а що вже залишалося дівчинці?!
Не розуміла Валя й того, чому до неї вже котрий рік не приходив Святий Миколай, хоча вона сумлінно писала листи і просила про нову квартиру, про гарний настрій для мами і про пуховика, як у Олени. «Ну, як таке могло трапитися, що її листи не доходили до Святого Миколая?»
***
Ну, як таке могло трапитися?
Сьогодні Наталка Чуб дізналася про те, що її тато знайшов роботу у столиці. Вони вже кілька років мріяли про переїзд до великого міста. І тут така радість! «Збирайся, Натко, до столичної школи!» - казав тато.
Речі пакувалися дуже швидко. Кілька годин роботи і, куди не глянь, клунки, пакунки, коробки, валізи…Сім’я – щаслива! Тато з мамою ще заклеювали останні коробки, а Наталку вже відправили в ліжко, адже прокинутися потрібно рано, бо дядько Андрій чекатиме на них великим і зручним авто.
Наталка швидко занурилася під теплу ковдру, але не спалося. Вона сіла на край ліжка, тихо відтягнула штору і поглянула на дитячий майданчик. Крізь темряву Ната помітила, що посеред кучугур снігу сиділа невеличка дівчинка. Придивившись, вона впізнала той старий потертий кожушок. «То це ж те сусідське маля! - прошепотіла сама до себе. - Ну, кому в голову могло прийти натягти таку жахливу річ на дівчинку?» - роздумувала Наталя, розглядаючи малечу, котра щось жваво розповідала дворовому псу. «Ну, як таке могло трапитися?» - запитувала тихо Натка.
Наталка знала Валю давно, бо жила по сусідству, але вона і не думала товаришувати. Натка вже ходила до сьомого класу, а тому їй було ніколи спілкуватися із сусідськими дітлахами.
Вона ще кілька хвилин розглядала дівчинку на дитячому майданчику. І тут її обпік здогад: «А що, коли Валя нічого не має, окрім цього кожуха?». Наталка відразу згадала, що чула, як батьки говорили про сусідів і жаліли, що ніяк не можуть їм допомогти – нічим. Вона вискочила із-під ковдри, ринулася до валіз і дістала яскравий рожевий пуховик: оглянула кишені, кнопки, замки, подивилась у вікно - та дівчати вже не було.
Наталка взяла прищепку, вийшла на балкон, потяглася до сусідських мотузок і прищепила пуховик. За мить вже опинилася в ліжку і задоволено заснула - прокинулася лиш, коли тато крикнув: «Дядько Андрій тут!».
Переносивши всі речі, дружна сім’я подалася до столиці. Від’їжджаючи, Наталка ще раз поглянула на пуховик, який виднівся на мотузці, посеред наволочок та простирадл. А дядько Андрій все приказував: «Ну, як таке могло трапитися – до столиці, ще й перед самими святами! Ну, як таке могло трапитися?!».
***
«Ну, як таке могло трапитися?» - запитувала себе Валина мама, тримаючи яскравий рожевий пуховик замерзлими руками. Перевіривши всі кишені, мама знайшла невеличку записку зі словами: «Для Валі». Матуся міцно обійняла пуховик з повними очима сліз, а за мить заховала його до шафи.
Ранок був як завжди: сніданок, розмова, дорога до школи. Але цього ранку мама сміялася по-іншому – відверто і радісно, що видалося донечці дивним.
***
«Ну, як таке могло трапитися?! - гірко промовила Валя вранці, не знайшовши нічого під подушкою. – Мамо, я вже третій рік пишу Миколаю листи і прошу його, прошу…».
Матуся дістала із шафи великий пакунок і простягнула Валі.
«Ось, - сказала, - Святий Миколай попросив тобі передати. Ну, дивися ж скоріш!»
Дівчинка відкрила пакунок. «Пуховик! - викрикнула щасливо. – Такий же, як і в Олени! – поглянувши на себе у дзеркало, додала: – Не такий, як у Олени – кращий!
Дорогою до школи матуся розповіла Валі, що Святий Миколай, проживає далеко і йому доводиться проходити довгий шлях, аби дітям принести подарунки. Інколи він навіть передає подарунки добрими людьми. Але Миколай завжди пам’ятає про те, що його просять, тому листи йому потрібно писати, бо як же він буде знати, який саме подарунок принести чи передати?!
Валя слухала матусю, а в голові все вертілися думки: «Ну, як же таке могло трапитися? Я просила пуховик, як у Олени, а отримала кращий! Ну, як таке могло трапитися?!»

Лящ Ксеня