Конкурсний № 446

На все воля Божа.
Господь посилає нам ті випробування ,
які ми у змозі пережити .


Його очі… Жах , приреченість і благання так контрастували з некерованою агресією. Але це мені спало на думку пізніше, вже після вироку лікаря.
День першого липня було завчасно розплановано: сходити до Храму, варити варення, збиратись у зворотню дорогу… Але - людина планує , а Господь порядкує.
Прокинулась від гуркоту вхідних дверей та гарчання собаки. Мабуть, знову Джек відв’язався, зараз мама його прив’яже, подумалось . На мить знову заплющила очі, але враз сну як і не було – вона ж не впорається з ним! За кілька секунд я вже на ґанку. Його очі …
Спроба вгамувати ні до чого не призвела, агресивність лише посилилась. Він ніби умисне робив усе, щоб виправдати своє прізвисько “балахменний, скажений”, бо не пропускав повз двір жодного перехожого без гучного гавкоту, а, зачувши, що хазяї обідають, заспокоювався, лишень отримавши свою пайку.
Раптово він вивернувся й ухопив маму за долоню. Із зусиллям я таки спромоглася розтиснути його щелепи та вивільнити мамину руку, по якій рясною цівкою вдарила кров. Мені вдалося звалити його на траву біля стежки, утримуючи своїм тілом зверху. Як він пручався, гарчав, харчав, бо я тисла йому на груди і горлянку.
Світ не без добрих людей. На допомогу прийшли сусіди, викликали швидку допомогу. Крізь стукіт серця та крові у скронях проникають у розлючену свідомість обривки фраз: “Треба зв’язати йому лапи “, - радить сусідка , “Я його краще заколю “, - проявляє ініціативу інший сусіда. А я його зараз просто задавлю, хіба ж можна кидатись на свою хазяйку! Та його змогли заспокоїти лише трьома ударами молотка по голові … Кров залила йому очі , і я вже більше не бачила їх виразу.
Ще під час боротьби я відчула біль у грудній клітині зліва. Спочатку думала, що то серце з переляку заболіло, потім – можливо, перелом ребра (через рік знімок підтвердив таки минулорічний перелом ребра). За десять днів, зробивши рентген, від лікаря–рентгенолога отримала пораду перевірити стан грудей. Тринадцятого липня мені сказали попередній діагноз і запропонували оперуватись, двадцять першого липня після проведеної операції діагноз підтвердився - РАК грудей .
Господи, яку силу Ти над нами маєш ! Кого Ти любиш, тому даєш знаки . Для мене таким знаком був Джек, тепер я це достеменно знаю, бо й досі бачу його очі .
Виростаючи зі старшим братом у хлоп’ячій компанії, мені часто спадала думка – як добре було би бути хлопцем. Тепер, зоставшись з однією груддю, я з гіркою іронією думаю, що дитячі мрії іноді збуваються.
Дивна річ: мене, ще у школі, кусала собака, навіть робили антирабічну вакцинацію; мою доньку маленькою покусала собака, коли вона гостювала у родичів; маму Джек кусав два роки тому за іншу руку, коли вона хотіла відняти курку, яку він впіймав на подвір’ї, зірвавшись з прив’язі. Чому так, адже я в житті ніколи не образила собаки, завжди підгодовувала і жаліла бродячих?
Прости мені, Господи, гріх невинно убитого. Адже по Твоїй заповіді сказано “не убий” без уточнення – людини чи тварини.
Як відразу змінився світ! Я цього року так раділа справжній зимі, скільки разів ходила пішки у завірюху на роботу чи додому, і весняній буйності, коли під бляклим павутинням споловілої трави настирливо спинаються до сонця смарагдові щіточки воскреслого споришу, і стиглості плодів, і рясності дощів, і неповторності феєричних гроз… І у родині повіяло злагодою, такою очікуваною і вистражданою… Жити б та жити !
Господи , вручаю Тобі себе, уповаючи на Твою велику милість, не покинь мене і не відвернись від мене, укріпи мою немічну душу . Амінь.

Ластівка