Конкурсний № 448

Сьогодні п’ять цивільних справ і одна кримінальна. Женуся до судді. Кабінет – два на два метри – немає чим дихнути (справи слухаємо в кабінеті, бо зал судових засідань один на чотирьох суддів). Не судочинство – а конвеєр. Суддя заслуховує за півгодини пояснення, виходить в нарадчу кімнату на 15 хв, пише рішення, повертається з нарадчої кімнати, вірніше, я і люди виходимо і заходимо, бо нарадча кімната – це той самий кабінет, я вмикаю звукозапис, суддя оголошує рішення, я записую диски – і нова справа.

Кримінальна справа. Потерпіла злісно дивиться на підсудного, симпатичного хлопця 22 років, який шкутильгав і мав два шрами на обличчі.
…Підсудний: “Свідчення давати відмовляюся”. Потерпіла збісилась: “Та він мені нічого не пояснив! Я хочу почути, як усе трапилось”, - і в сльози…
Потерпіла заявила цивільний позов в сумі 14 тис. грн матеріальної шкоди і 100 тис. грн моральної. Підсудний (цивільний відповідач) визнав позов в сумі 12,5 тис. грн матеріальної і 10 – 15 тис. грн моральної шкоди.
Підсудний передумав – погодився давати свідчення. Потерпіла втішилась, а я - ні, бо доведеться переписувати листок протоколу.
Підсудний засвідчив: “Приблизно в 23 год. вечора 24.02.07 р. я з Надею виїхав з …… На трасі мене засліпило і трапилось ДТП”.
На запитання потерпілої підсудний засвідчив: “Я не був п'яний”.
На запитання прокурора підсудний засвідчив: “Машину занесло на зустрічну смугу, бо я натиснув на гальма, коли мене засліпило, замість того, щоб зменшити швидкість”.
Потерпіла засвідчила: “Я дізналась про ДТП аж через добу від лікаря Б.-кої лікарні, який повідомив, що Надя при смерті. Підсудний за цих півроку ні разу не прийшов до мене, не попросив вибачення, не розповів, що трапилось. А моя дочка через нього померла! Їй було всього 20! І він добровільно не надав нам ніякої допомоги!”
На запитання прокурора підсудний приглушеним голосом засвідчив: “Надя не була моєю дівчиною”.
Головуюча оголошує письмові докази:
…а.с.46 – довідка Б.-ої лікарні про кількість алкоголю в крові – вона в Назара становила лише 0,3 проміле.
На запитання головуючої підсудний засвідчив: “Я в той вечір не пив, а день перед тим випив пляшку пива”...
Судові дебати…
Прокурор: “Прошу… і на підставі п. “е” ст.1 ЗУ “Про амністію” від 19.04.2007 р. звільнити підсудного від призначеного покарання”.
Захисник підсудного: “Мій підзахисний вчинив з необережності злочин, але він і сам постраждав від аварії – півроку лежав в лікарні, став інвалідом. Був тверезий на момент вчинення діяння. Матеріальну і моральну шкоду визнає частково. Прошу звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст.6 ЗУ “Про амністію” від 19.04.2007 р.”
Останнє слово підсудного: “Прошу мені пробачити”.
Суд виходить до нарадчої кімнати…
Суддя призначила підсудному покарання у вигляді… і на підставі п. “е” ст.1ЗУ “Про амністію” від 19.04.2007 р. звільнила його від покарання. (Моя суддя радиться з прокурором перед справою, бо не хоче, щоб потім він оскаржив вирок).

Назарова мати заплатила за фіктивну довідку про наявність в крові сина лише 0,3 проміле алкоголю і за вироблення інвалідності.

24.02.07 р.
Назар нарешті наважився запропонувати Наді зустрічатися. Він кохає її ще зі школи. Хлопець взяв машину. Приїхав до Надиного дому. До зустрічі півгодини. Назар ніколи не пив, тим більше, коли керував машиною. Але він так переживав, що Надя відмовить. Вона – єдина дівчина усього його життя, хотів одружитись. Вирішив випити трішки для сміливості. Заїхав в бар. 150 г горілки – стало добре і зовсім не страшно.
21.30. – біля Надиного дому.
Ось і вона. Сіла в машину. Він: “Я хочу мати з тобою серйозні стосунки. Ти згідна?” Вона здивовано: “А що ти розумієш під серйозними стосунками?”
Він: “Як мінімум – зустрічатися!”
Вона: “А як максимум - троє дітей і померти в один день?”
Він усміхнувся. Вона нахилилась до нього і прошепотіла: “Добре, давай поїдемо в … це всього лиш 10 км звідси. Я знаю, де є класний бар, там і відсвяткуємо’’.
Вирушили. Обоє просто світились від щастя. Падав лапатий білий сніг… Виїхали на трасу. Мовчали. Надя поклала руку Назару на коліно. Погладила, а потім не стрималась, повернула його обличчя до свого і припала спраглими вустами до його вуст… Це був їх перший і останній поцілунок…

19.02.08 р. суддя покликала мене і, відкривши один з протоколів зданої вже кримінальної справи, агресивно запитала: “Чому це слово виступає з усього ряду?” Переписуючи протокол, я пропустила одне слово, яке потім дописала. Виявляється, що ту справу про ДТП витребовує суд касаційної інстанції. І суддя дочиталась, що треба було звільнити підсудного від кримінальної відповідальності, а не від покарання – виходить, вона засудила невинного.
А Назар ще довго згадуватиме той ніжний, може, такий невчасний, перший і останній поцілунок і потім зустрічну машину, яка засліпила очі, та запитуватиме: “Чому ми не померли в один день?”

Арсен Гарцинський