Конкурсний № 460

Тетяна спізнилася на пару на сім хвилин. Її затримали у редакції науково-пізнавальних програм, де вона підробляла сценаристом. Дівчина відчинила двері аудиторії, майже по-китайськи нахилила корпус у бік викладачки. Цей ввічливий жест означав три в одному: «добрий день», «вибачте за запізнення» і «я більше так не буду». Хтось з хлопців вигукнув: «Телебачення приїхало!». Тетяна відповіла на прикол легенькою посмішкою і пострибала на свою останню парту. Ні, не подумайте, вона досить не зле навчалася. Навіть мріяла зайнятися серйозною науковою роботою. Але, як кажуть, голод науці не товариш. Довелося брати вільне відвідування університету і заробляти гроші.
Вона натрапила на пару з психології. Офелія Степанівна саме проводила різні тести, дивуючи студентів своїм професіоналізмом. «Назвіть без роздумів три істоти...», звернулася вона до студентів. «Лебідь, короп, хробак!» - вигукнув, як і домовлялися, без роздумів, кучерявий хлопчина, який мав рідкісне хобі як для студента: любив порибалити. «Перша тваринка означає те, яким ви себе уявляєте, друга - те, як сприймають вас інші люди, а третя - це те, ким ви є насправді...» - випалила Офелія Степанівна. По всьому було видно, що вона пишається своїм професіоналізмом.
Потім надійшла черга протестувати Тетяну. Викладачка викликала її до дошки і запропонувала намалювати слона. «Лишенько, я ж зовсім не вмію малювати. Сорому не оберуся. Як би то так якомога простіше зобразити ту тварюку. О!» - зраділа студентка знайденому виходу. У Тетяни на маленькому записнику було зображене слоненя, яке йшло вперед, у блокнот. Відповідно, ні голови, ні хобота не треба було зображати. Дуже легко малюється: коло, по центру - хвостик, з боків - вушка, а знизу - ніжки. Натхненна ідеєю, Тетяна розмахнулася колом на цілу дошку...
Група чомусь зніяковіла. Ніхто навіть не хихикнув. Тетяна сподівалася, що це мало бути дуже смішно. Та ні, не смішно. Офелія Степанівна взялася серйозно пояснювати слонятко: «Ось ми», - плавно провела вона рукою по аудиторії. «А ось - Тетяна» - показала вона на слоня. - Тетяна кудись йде собі, відвернута від усіх нас, нікого не чує, ні з ким не розмовляє, нікого не хоче бачити, бо ми всі їй, пробачте, до... того місця, яке вона намалювала перед нами».

Оксана Пісня