Конкурсний № 462

Ось знову набігають хмаринки на чисте блакитне небо. За якусь хвилину розпочнеться страшна злива. І я вже відчуваю, як ці дощові краплини-ниточки єднають мене з усім Всесвітом. Простягаю руки до неба й кричу: „Я люблю тебе, дощ!” І лише згодом відчуваю, що змокла геть до нитки, а рожеве плаття стало прозорим. Здається, що це сам дощ, закоханий у життя художник-творець, виростив мене й окреслив контури мого молодого тіла. Або - ніби я сама, як створена ним русалонька, забажала жити на твердій землі й перетворилася в світлооку дівчину, і та босонога дівчина вперше у своєму житті біжить і стрибає через калюжі, а на всі боки розлітаються рожево-райдужні кульки, променисті ниточки моїх бажань.
Ось вони, ці бажання, пострибали через двір, та у вікно: ”Стук-стук!” - І вікно відчиняється, а з нього на білий світ, уважно і водночас здивовано, дивиться мій лицар. Він кладе книгу на підвіконня, потім посміхається і в захваті плескає в долоні. Здається, ще одна мить – і він скочить на те підвіконня, а потім... А потім, немовби незнаний досі птах–рятівник, злетить до мене і візьме на свої крила-крилята, і врятує від... Тільки от не знаю, від чого він мене врятує... Та ні, я бачу, як мій лицар зітхає собі тихенько і повільно зачиняє вікно. Хтось не дозволяє йому злетіти до мене. Ну й хай собі!...
А дощ все йде і йде, не перестає. Тоді, відчувши повноту життя, я схиляюся над калюжею і збираю долонями цілющу воду. Із своїх долонь створюю чашу, неповторну чашу свого життя, в яку стікає дощ із небесної висоти, а десь за хмарами (і в цьому я впевнена) ласкаво всміхається сонце. Та чи тільки дощ буває у тій чаші? А сльози? – Вони теж туди стікають. Хоч той лицар тут ні при чому, бо й без нього всього вистачає... Так, бо в чаші – не тільки щастя, але й горе, й образи, й розчарування. І з усім цим колишня дівчинка - русалонька виросла у світлооку фею-чарівницю. І все-все це зробив творець-дощ, художник-дощ. Та як зробити, мій дощику, щоб доля феї-чарівниці була безхмарною і водночас заповнювала свою чашу життя цілющою водою з небес? Скажи, дощику, як?

Олександра МАКОВІЙ