Конкурсний № 463

На кухні скандалили.
Скільки можна? – питала вона. – Я тебе не бачу цілими днями, скучаю за тобою, а ти прийшов – і зразу до нього! Сидять, мало не обіймаються! Говорять, новинами діляться. А я? Для чого тоді взагалі потрібна я? Їсти варити і кохатися, лише для цього?
Не перебільшуй, - заспокійливо говорив він, - зараз же я з тобою…
Зі мною – а говориш все одно про нього! Про те, чого йому не вистачає для повного щастя! Я стомилася. Я хочу уваги. Я хочу, щоб ти говорив зі мною, а не з ним. Обіймав, цілував. І хочу, щоб робив це сам, без нагадувань. Мені набридло постійно клянчити!..
Все не так…
Так! – вона вже плакала. – Так! А я люблю тебе, розумієш, люблю! Мені погано без тебе! Щодня рахую години до твого приходу, чекаю цього, як манни небесної … А ти прийдеш – і до нього! Я так більше не можу.
Вона схлипувала, відвернувшись до вікна. Він пішов до кімнати. Сів у крісло.
Це через мене? – тихо запитав телевізор. Чоловік зітхнув.
Розбий мене, розбий! – пристрасно, із деякою долею театральності мовив апарат. – Не хочу ставати на заваді вашому щастю! Третій – зайвий, я знаю. Краще б мене взагалі не було!..
Чоловік задумливо погладив сріблясто-сірий корпус.
Не хвилюйся. Все буде гаразд, - а сам подумав: чого вона так переймається? Не з ханигами ж він час проводить, не з коханкою, а вдома. Тим паче, телевізор за своєю природою безстатевий. Тому з успіхом заміняє спілкування не лише чоловікові – із жінкою, але й жінці – з чоловіком. Взагалі відтоді, як з’явилися інтерактивні телевізори - зворотній зв’язок – розлучатися стали вдвічі менше. Поменшало також алкоголіків, наркоманів, самогубців, злочинців усіх мастей і неповнолітніх втікачів із дому. Самотні, ображені, нещасні нарешті знайшли собі незрадливого, щирого друга. А їй, бачте, щось не подобається!
Але він знав, що вона не вміє ображатися довго. Ось зараз зайде із чашкою ароматного чаю і тарілкою солодощів. Так і сталося. Лягли спати, як завжди, пізно. Тоді, коли телевізор стомився і заблагав про відпочинок. Тільки-но вимкнули живлення, жінка змовницьки зашепотіла:
То ти мене любиш?
Люблю.
І тобі байдуже до телевізора?
Майже.
Тоді давай відпочинемо від нього. Не будемо вмикати. Місяць.
Чоловік був шокований такою несподіваною пропозицією. Але знову скандалити не хотілося, тому він висунув зустрічну пропозицію:
Тиждень. Давай спробуємо обійтися без нього тиждень. А там подивимось.
Вона погодилася, і чоловік заснув, заспокоєний і задоволений собою. Він просто не знав, у що вляпався.
Перші два дні були нестерпними. Причому для обох. Подружжя не знало, куди себе подіти. Потім полегшало. Під кінець тижня вони майже перестали сумувати за своїм сріблястим другом і вирішили продовжити експеримент ще на тиждень. Але сталося непередбачуване. Її відправили у термінове відрядження і він, аби скоротати вечір, увімкнув-таки телевізор.
Привіт! – весело мовив чоловік. Той мовчав. – Я кажу: привіт! – Мовчання. - Що сталося? Ну ж бо!..
Ти мене зовсім не любиш, - зі слізьми в голосі нарешті мовив апарат. – Я – член твоєї сім’ї, а ти мене забув. Кинув напризволяще. Я тобі більше не потрібен. Зрадник!...
Телевізор ще довго нарікав на злу долю. На те, що ніхто його не любить. Це була справжня істерика. Чоловік слухав мовчки. Він раптом зрозумів, що у нього таки дві жінки. Що він потрапив у класичний трикутник, і єдиний вихід – рубати з плеча.
Слухай-но, рідний, - перервав хазяїн звірення телевізора.
Той миттю змінив тон.
Хочеш вибачитися?
До побачення. – Чоловік відключив апарат від мережі, узяв на руки, немов дитя, і поніс на вулицю. Він і гадки не мав, скільки пар очей слідкувало за ним крізь нещільно закриті штори.
Наступного ранку, тільки-но чоловік переступив поріг офісу, його викликали до директора.
Це правда, що ви викинули свій телевізор? – запитав той. Чоловік неабияк здивувався.
Так, але звідки…
Пишіть заяву, вас звільнено, - перебив його директор. – Людина з такими низькими моральними якостями не може працювати в нашій компанії.
Він повернувся додому. Двері квартири виявилися відкритими, але він уже нічому не дивувався. На кухні сиділо троє міліціонерів. Побачивши його, гості схопилися на ноги.
Ви – такий-то? Ось ордер на ваш арешт. Вас звинувачують у жорстокому поводженні з телевізором і пропаганді насильства над апаратами даного типу.
Я готовий засвідчити це в суді! – крикнув із закутка телевізор – жертва жорстокого поводження, щойно витягнута зі смітника. На хазяїна хотіли одягти наручники. Він спробував викрутитися, але удар по потилиці затьмарив його свідомість…

…Голос дружини звучав усе ближче й чіткіше. Він розплющив очі.
Ой, ти вже спав? Вибач… То як, будемо купляти телевізор, чи обійдемося поки що?
Він прийшов до тями. Міцніше обійняв дружину. Зарився обличчям у її волосся.
Не треба нам ніяких телевізорів. Тільки ти і я… Давай спати.
Вона усміхнулася у темряву. От і добре. Третій у подружніх стосунках – зайвий. Якщо це, звісно, не дитина.

Орися Довбуш