Конкурсний № 465

Майор Ізюмкін поважно походжав взад-вперед коридором, заклавши руки за спину. Його нові шкіряні чоботи приємно поскрипували. Саме в такий спосіб йому думалось найкраще.
А подумати було над чим. Через два дні – річниця Перемоги і в частину завітають поважні гості - генерали та полковники, при чому, і це йому видавалось чомусь найстрашнішим, з усім почтом, тобто зі своїми жінками! Він час від часу зупинявся і милувався роботою молодшого сержанта Яреми – штабіста, художника за професією. ″Ярйома″ , так прозвали його, уміло вихоплював з тазика ″Гірчичника″, квадратну картонку розміром з велику плитку, з відбитком суміші олійних фарб, які він швидкими і хаотичними рухами розмішував на поверхні солярки. Зімітована таким чином мармурова плитка висушувалась і приклеювалась до стіни. Звичайно, для нього, Великого Маестро, це було все одно, що зернятка лузати, просто забава, щоб відволіктись. Відволіктись від неминучих і нав’язливих думок про те, скільки ще залишилось до ″Дємбєля″, до дому.
Та він не вішав носа і вмів себе потішити хоча б і думкою або якоюсь фантазією. Тим більше, що завтра з самого ранку він приступав з групою помічників до незвичайного завдання – швидкого озеленення території в будь який спосіб. Найбільше його втішала думка про те, що, крім посадки свіжозрубаних і швидкодоставлених ялинок, потрібно буде малювати ще й траву і листя дерев у зелені кольори! З яким задоволенням він розмалював би не тільки траву, дерева, паркани і сірий плац цієї сумної території у всі кольори райдуги, а й увесь офіцерський склад і в першу чергу – цього прискіпливого і вредного Майора Ізюмкіна.
Але навіть не це найбільше мордувало його, не давало спокою ні вдень, ні вночі, як справжньому Маестро пензля. З уст комбата якось дивно прозвучала фраза про свинарник, який був на території їхньої частини і давав змогу вижити бідним солдатам в цей економічно важкий для держави час. Про свинарник та його мешканців. Він назвав їх брудними тварюками, вилаявся трьохповерховим і в кінці обізвав свинями, безладно махаючи руками. При цьому його фейс, схожий на пляцок сирого тіста став буряковим. Майор явно не міг владнати з собою. Який зміст комбат вкладав у ці слова? Адже він назвав свиней – свинями! Що він хотів цим сказати?
-Ярьома, блін. Да зроби шото з тими тварюками, ти ж художник.
Маестро, так ска-ать.
-Буде зроблено та-ариш майор! - Випалив тоді Ярема, хоча ще й гадки не мав, що саме робити.
-Та мені потрібно, крім зеленої фарби, ще й інші кольори. І це може бути лише експромт, товаришу майор, часу малувато, - зауважив винувато Ярема.
-Да бери ти всьо, шо єсть на складі, і роби свій ″ескромт″, і помошніков дам.
-Окей! - вирвалося в Яреми. Та на його велике здивування майор лише наморщив лоба і промовчав на це неуставне вражеське слово.
Думка про те, шо йому дають свинарник для Арту, була незбагненно хвилююча і могутніша за будь-що, пережите досі. Це млосне, десь глибоко в нижній чакрі почуття, теплими хвилями піднімалось все вище і вище і заставляло серце калатати. Він відчував справжнє творче піднесення!
Не кожному митцю в житті випадає такий шанс. Ідеї вихором проносились у голові, якій Ярема дав команду – працювати. Але вони були, як потік води, як паралельні світи, що проносились поруч. Насправді він уже інтуїтивно відчував цю картину живого свин-Арту, він бачив її! І нічого не треба було вигадувати.
І ось настав цей день. Ярьома був змордований, невиспаний та - щасливий. Він здалеку слідкував за делегацією, що поважною юрбою прямувала до свинарника. Щодо Майора Ізюмкіна, то він був не в захваті від порушення графіка мєроприятій, тим більше, що сам не встиг перевірити готовність цього об’єкта. Він те й робив, що забігав то зліва, то справа він головних персон - генерала Кувалова з дружиною і дочкою, полковника Осипова з жінкою та їх почтом, взахльоб розказуючи про успіхи в бойовій і стройовій підготовці бойцов і ніяк не міг сховати хвилювання.
І раптом святковий натовп високоповажних гостей зупинився і остовпів. В Майора Ізюмкіна пішли дрижки по тілу і почали підкошуватись ноги. Він не знав, радіти йому чи плакати. Зграя найлютіших матюків і прокльонів заклинили в горлянці і він зблід. Запанувала глибока гробова тиша, яку порушував лиш радісний хрюкіт свиней, яких без команди раптом випустив днєвальний солдат зі свинарника, повважавши, що саме час.
Ярьома торжествував! Який Арт! Яка жива картина! Він був на сьомому небі. Все співпадало: і час, і місце, і головні персонажі цього дійства. ″Сріблясті воїни виходять на парад″, - подумав, сяючи, Маестро. Перед гостями постала незвичайна картина, схожа на фантастичний сон. Паркан свинарника, який як прапор майорів навколо, був пофарбований у яскравий червоний колір, а сам свинарник рябів усіма кольорами райдуги, мов вибухами салютів. З воріт виходило велике стадо пофарбовних у сріблястий колір свиней, які сяяли і чудесно виблискували черевцями і п’ятачками на яскравому вранішньому сонці. Свинки і підсвинки, весело повизкуючи, рвались вперед, випацькуючись у багнюці.
-Це, товарищи офіцери, наша хозяйствєнна частина, - нарешті прорвало Ізюмкіна, який, оторопівши, не міг вже більше нічого додати.
Та й не надіявся великий маестро Ярьома, що ці огрубілі від методичної і одноманітної роботи душі по-справжньому оцінять його ″експромт на пленері″. Блаженство і душевна насолода, які він переживав, були набагато сильнішими за всі незгоди військової служби та думки про 216 днів до дємбєля.


Мідеус