Конкурсний № 469

"Невже це про мене?"
Він лежав на шовковому простирадлі. Куйовдитись у цій ситуації було б цілковитим неподобством, але... Костюмчик був обраний невдало - гульфик новеньких штанців спричиняв нестерпні для особи чоловічої статі страждання.
"Почухатися, чи що?" - очманіла думка прокралася в одурманену отрутним випаром голову й відразу втекла.
Приводів для поспіху було предосить - впору загубитись в накопиченні слів та емоцій.
"Хоч би одним оком глянути!"
Не можна. Неввічливо... Одні заборони та забобони!
Лежати у цій дерев'яній шухляді було незручно..
Коли все це скінчиться?!
Їй Богу, терпіння лопається, він зараз підведеться!
У всіх, схоже, свято! А він... як лялька виряджена!
Ну, скільки там ще? що це ще за звуки? Хтось.. плаче?...
Вуха безбожно ворушилися.
"Да-а, невже?! Удостоївся..." - він щосили стримувався , щоб не посм хнутися.
Було смішно, незручно ... до СМЕРТІ приємно. Тепло.
Хто їх вигадав?! Звідкіля вони з'являються, ці дітлахи? Він вже не пам'ятав...
- Ром, пішли, погуляємо. Тобик проситься...
Хлопчисько заглядав йому в очі. Хитрющими карими прожекторами.
Щеня заливисто дзявкало й тягло маля за холошу.
- Пішли, Ром! Ну, будь ласка, я тебе благаю! Ната теж просить...
Дівчинка просила мовчки. Вона витріщала величезні оченята, безмовно гіпнотизуючи дідуся...
Собака почала скиглити.
Дурдом! Вони доведуть його до сказу!!!
Спускаючись по сходинках з дітворою, він бурчав:
- Який такий Рома?! Суцільна невихованість!
Дивно. Але знову це відчуття пекучого ознобу, гарячкової ніжності... Від завжди брудних дитячих долоньок, від шмаркливих носів, від дзвінкого сміху....Тепло.

Яка краля! Зараз чи ніколи!
- Котра година?
"От ідіот! Не міг нічого банальнішого вигадати?!"
Недоумок! Так - незнайомка глумливо зміряла його поглядом і посміхнулася. Повний аут!
Кароока чортиха звузила очі й неспішно, з почуттям проспівала:
- У Вас проблеми з зором? Сімнадцять нуль-нуль - на моїх! На Ваших, мабуть, теж...
Вона качнула тонким пальчиком з запаморочливим нігтиком у бік його наручного годинника. Яка ганьба!!!
"Провалитися... Але ж... не йде, зупинилася! Думай швидше, Эйнштейн!"
- Мені терміново потрібна допомога! Ви не медсестра? - на видиху випалив він.
Дівчисько залилося сміхом, хоча очі здивовано округлилися:
- Так... А що з Вами?
- Дайте мені руку, швидше - мені недобре, ледве тримаюся на ногах!
Посмішка сповзла з милого личка, молода особа тривожно озирнулася:
- Давайте присядемо! Я “швидку” можу викликати - Вам нададуть реальну допомогу...
"Боже, який у не голосок! А ноги... - він обмацав поглядом дівочі коліна й відразу перелякано закрив очі. - Богиня!!!"
Богиня не намагалася вже послабити хватку його руки на своєму зап'ясті. Навпаки, сама наполегливо його термосила:
- Що з Вами? Це серце? У Вас підтримуючі препарати з собою? Де вони?!
"Схоже, вона зараз буде мене обшукувати!" - блаженствувала молода людина, поки юний медпрацівник щосили виявляла свою професійну запопадливість.
- Скажіть, не мовчіть! Вам не можна мовчати!!!
"Чуйна... А які діти в нас будуть... Эйнштейни! Кмітливі - як я, добрі - як мама..."
Він відкрив очі й чітко, як під гіпнозом, вимовив:
- Озирніться, будь ласка, подивіться мені на спину...
Д вчина відкинулася назад, із здивуванням вимовила:
- Там нічого нема ...
- І в кого з нас проблеми з зором? - він тлумачив їй, як неуважній дитині, - стрілу не помітити!
- Ви божев льний!!! - вона намагалася піднятися і не встигла.
Він продовжив, борсаючись в теплих хвилях своєї закоханості:
- Стрілу Амура! Я поранений - прямо у серце - п'ять хвилин тому...
Д вчиська обожнюють божевільних...

- Ти зараз одержиш!!!
- Ти сам зараз одержиш!!!
- Не дам!
Двоє юних чоловіків пред'являли один одному свої матеріальні претензії.
Предметом суперечки був засіб пересування - який чоловік не любить швидкість!
Молодший вчепився в машинку, як Ной - у ковчег.
Відняти бажану штучку можна було тільки воєнними діями.
Поштовх. Молодший похитнувся, але втримався на ногах. Ще поштовх - знову зумів зберегти рівновагу. Старший супротивник безкарно використовував свою перевагу - стусани сипалися градом.
Маля насупилося, намагаючись стримати сльози, видихнуло вперто - одна сльозинка все-таки покотилася по щоці... Нахаба підняв саркастично брови й залився образливим сміхом.
Автомобіль мав достатню вагу. Треба було відразу в'їхати ним в нахабну руду пику...
Потім було тепло... Від маминих ляпанців, від нотацій, від почуття гордості - він вистояв і тепер знає, як навчати подібних "рудих" життю...

Яке щастя шубовстатися у воді, махати руками, ногами, перевертатися... Потім поїсти і знову спати. Вільно, безтурботно.
Повний спокій. Навколо - вода, тепло ... мама.
Якесь яскраве світло, обривки звуків... Яскравий спалах!!!

Жінка в знемозі потягнулася, задоволено зойкнула.
Звелась і з обожнюванням цмокнула партнера в ніс:
- Сонце, ти - сама принадність! Я тебе обожнюю...Ти просто звір!
Хитро зморщила ніс:
- Принеси щось попити... Спекотно...
Чоловік поцілував у відпов дь і неохоче піднявся, не підозрюючи, що йде по воду для матері свого первістка...


Ксенія Бартеньєва