Конкурсний № 472


Вперше за свою практику молодий журналіст легко знайшов потрібний йому будинок для нового репортажу і точно знав, що не помилився. Адже аромат гарячого шоколаду важко сплутати з будь-яким іншим. Вся вулиця дихала цим солодким повітрям, а чаруючий смак какао манив перехожих до дверей крамнички із яскравою вивіскою. Навіть її власник, усміхнений вусатий чоловік, відповідав на питання журналіста так же солодко, як і все навкруги:
- Шоколадна булочка – це „Шоколадочка”. Смачний пиріжок до сніданку – і гарний настрій на цілий день!
- А якщо комусь не подобається шоколадний крем?
- О, це неможливо! Хіба є люди, які можуть жити без шоколаду. Не вірю. Але, якби там не було, ми працюємо лише для любителів цього витонченого смаку і ніжного молочного крему.
„Нова крамничка для ласунів відкрита тільки для тих, хто любить шоколад” – підсумовував журналіст у камеру.
„Шоколад і тільки шоколад”, - лунало в цей день і по місцевому радіо.
Шоколадний бум котився містом, і солодкі булочки до кінця дня вже не залежувалися на полицях нової крамнички.
Це тішило веселого пекаря, і з задоволеною посмішкою він хвалив роботу своїх колег.
- До нас прийшов перший успіх, - підбадьорював чоловік людей, які працювали біля печей, - а минув лише тиждень. Та ми будемо виробляти ще більше булочок!
Наступного ранку власник „Шоколадочки”, як завжди, в хорошому настрої йшов до пекарні. Ще здалеку його погляд ловив то крамничку, з якої виходили радісні покупці, поспішаючи на роботу, то червонувату картинку на стіні сусіднього паралельного будинку. Підійшовши ближче, чоловік зрозумів, що сонячний літній ранок разом з гарним початком дня приніс ще одну подію, - напроти дверей його пекарні через вулицю з’явилася нова вивіска „Ягодинка”. Та привітна посмішка знову засяяла під чорними вусами, коли він переступав поріг своєї крамнички.
І цього дня журналіст брав інтерв’ю у власника нової пекарні. Тільки тепер у камеру посміхався блондин з пишним світлим чубом, а позаду нього на вивісці виділялася червона ягода малини.
- Ми не залишимо любителів соковитих ягід без ласощів. З малиною, полуницею, вишнями – рум’яні булочки ви знайдете у нас. Ми працюємо для всіх, хто любить починати день з аромату солодких ягід. І впевнені, таких багато.
Світловолосий чоловік серйозно подивився в камеру, показуючи рукою у бік пекарні-конкурента.
- Думаю, було необачно зі сторони пана Коваленка забувати про любителів запашних ягід. Пропоную укласти парі, що моя пекарня за день продасть більше булочок, ніж „Шоколадочка”. У разі програшу я готовий перенести бізнес у інше місто. Але знаю, що зовсім скоро саме сюди будуть приїжджати цінителі натурального солодкого смаку. І якщо пан Коваленко приймає виклик, прошу назначити день.
Чутка про солодке парі між двома пекарнями швидко облетіла місто. І от вибрали день, який мав показати, яких любителів більше: ніжного шоколаду чи соковитих ягід.
Ще з ночі робота кипіла в пекарнях. В одній старанно варили шоколадну начинку і готували молочний крем, напроти – так же дбайливо формували булочки із смачними літніми ягодами.
Настав ранок. Крамнички відчинили свої двері, і вітер поніс вулицями міста аромат свіжої солодкої випічки. Майже однакові черги збиралися біля прилавків обох пекарень. Шоколадні і ягідні, з кремом і вишнями – пиріжки швидко зникали з вітрин. Власники крамничок активно встигали за всіма справами: то задавали темп роботи у пекарні, то спостерігали за рухом у залі, то допомагали біля кас, бо саме кінцева виручка за день повинна була визначити переможця.
І от під обід обидві вітрини були однаково порожні і чекали на нову партію булочок, яка от-от буде готова.
Скориставшись перервою, пан Коваленко направився до крамнички напроти і постукав у двері кабінету її власника.
- Як ідуть справи, пане Чуб? – радісно запитав він.
- Чудово! - так же привітно відповів той, виходячи з-за столу назустріч гостю.
- А якщо ми продамо сьогодні однакову кількість булочок? – посміхнувся вусатий чоловік і сів біля столу.
- Цілком ймовірно, - так же весело відповів пан Чуб, беручи сусідній стілець. - Адже ми починали з абсолютно рівної суми грошей, які тоді поділили між собою.
- Так. Це був справедливий план, - вже серйозним тоном продовжував гість.
- Чесний і справедливий. Рівна частина тобі і стільки ж мені для улюбленої справи.
- І рівно стільки, щоб вистачило лише на скромний початок бізнесу.
За дверима пролунав дзвінок, сповіщаючи, що нова партія пиріжків вже готова.
- Ти був правий, пане Чуб, - поважно сказав гість, встаючи. - Грошей вистачило б лише на тиждень реклами.
- Зате від сьогодні вже самі ласуни будуть розповідати про булочки. А смачніше, ніж вони, про нас не скаже жодна реклама.
- Твоя ідея дала яскравий початок, - задоволено мовив чоловік. - Тепер можемо сміло йти вперед, - і направився до дверей.
- Залишається лише одне питання, - весело почав власник пекарні, проводжаючи гостя. – Хто ж виграє парі?
Під чорними вусами з’явилася привітна посмішка.
- Думаю, - повільно сказав він, - у будь-якому випадку ми знову зможемо домовитися, - і потиснув руку друга.


Ві Тера