Конкурсний № 478

Сижу я зараз, пишу це оповідання, надворі весна. Ніхто не просиджує дупи за телевізором або за компом. Я, в принципі, теж, та тиждень тому все було не так. Збираюсь я на вулицю, але мама мене не пускає, каже: прибери в своїй кімнаті, а тоді йди. Як на зло, я почав прибирати, хоча ніколи цього не роблю. Діло дійшло до миття підлоги.
У мене є скейт та деталі до скейта, і всі вони валялись на підлозі. Я, щоб не заважало, поклав дошку на шафу. Мию-мию. АААААА! Це мені на палець упала дерев’яшка з-під скейта. Я від болю не знав, що робити, і поклав палець у відро з водою, щоб пом’якшити біль.
Та коли я висунув руку з води, то відчув такий нестерпний біль, що пішов до батьків. Палець, ясна річ, напух. Мама сказала, що це я забив його. Та не так все легко. Тато сказав, що це не схоже на забій, а скидається на перелом. Хотіли поїхати в травмпункт, але мене забрали швидкою.
В травмапункті мені наклали гіпс. Я поїхав додому. Думаю: “Так, вулиця не світить точно”.
Минали дні. Я сидів удома і дивився у вікно. Я так тужив за скейтерством (до речі, за п’ять днів до того, як мені наклали гіпс, батьки якраз купили новий скейт). Адже це моє улюблене заняття – екстрамалить на скейті! Скейтерство – це така річ, що дуже звикаєш. Звичайно, на борді треба дуже довго учитись кататися. Починаєш зі звичайного оберта, а закінчуєш стрибанням через сміттєві бачки та лавки. Дехто думає, що скейтерство – це хуліганство, хоча це зовсім не так. Напевне, коли перед вашим носом жене людина на скейті, ви пошепки женете на неї матюки. Чому? Дороги вузькі, їздити майже ніде. Один раз було таке, що ми з друзями каталися на скейтах під під’їздом, і консьєржка дому вибігла й почала погрожувати викликати міліцію. Але ми ніби її не чули і спокійно поїхали геть. Я читав в інтернеті, що скейтерів не поважають, тому що їм заздрять, бо не вміють так кататись. Люди, якщо вам в голову стукне щось проти скейтбордистів, то знайте: насамперед ви просто виставляєте себе невігласами! Багато хто катається на скейті не тому, що йому це подобається, не тому, що є жага екстремалити, а просто для понту. Це маразм! Одного разу їду я на скейті з вулиці додому, аж раптом до мене, шкутильгаючи, підходить якась емо-гьорл. В руках у неї борд. Я спочатку думав сміятися, та вона каже: “Навчи мене кататися, малий”. Я відповідаю: “Я сам погано катаюсь”. А вона на це: “Я бачила, як ти стрибав з бордюра”. Я питаю в неї: “Ти що, сама не вмієш їздити?” Вона: “Я купила скейт для приколу, а тепер хочу навчитись кататись по-справжньому”. Я їй на це: “Ти звернулась не туди – іди до якогось майстра скейтбордингу. Це перше. А друге... Я емо не допомагаю”. Вона образилась і пішла.
Недавно я зустрів її з гіпсом на руці й питаю: “Що трапилось?” “Та от, до майстра звернулась!” – відповіла вона.


San