Конкурсний № 483

(зглугдуз’їздівська новелла)
Малював червоний дах по склі. Черепиця BRAAS лягала криво. Настоянка півонії не допомагала. Руки дрібно тремтіли. У цьому було щось приємне. Перо скрипіло, мурашки зрідка пробігали під смугастою футболкою.
Звідки цей дивний потяг до дахів?
Усе просто – лібідо щиро ворухнулося на підпис до малюнка червоною тушшю: «Дахи, на яких ніколи не житиме Карлсон».
Астрід Ліндген померла, залишивши знедоленому радянському дитинству людиноподібного гвинтокрила з пропискою під хмарами.
Спеціальна подяка Василю Ліванову за голос.
Хай їде дах!


Надія Хитка