Закон про карту поляка ще тільки-но готували, як польські медіа зчинили галас, мовляв, у чергу по неї шикується аж мільйон українців. Експерти прогнозували, що заявники на карту спільного із польськістю матимуть небагато, а зазіхатимуть передусім на привілеї, що їх гарантує цей документ: безплатні візи, навчання та медична допомога, можливість провадити бізнес і працювати без спеціального дозволу, 37 % знижки на залізничні квитки. Поляки навіть жартували, де б і їм дістати подібну карту. Втім не так сталося, як гадалося. Черги біля консульств збираються хіба що по візи, а заяв на отримання карти поляка надійшло лише близько тисячі.
УСЕ ВИРІШУЄ СПІВБЕСІДА
За майже місяць дії Закону «Про карту поляка» до польського консульства в Луцьку по документ завітало більш як 300 осіб. Перші карти поляка вже вручили у Житомирі на свято Полонії і поляків за кордоном, а також у Луцьку під час урочистостей з нагоди Дня Конституції Польщі. Генеральний консул Республіки Польща у Луцьку Томаш Янік каже, що реальність виявилась інакшою, аніж прогнози. Тлумів охочих скласти документи на карту поляка немає, тому дипломати працюють як звично, а то й самі йдуть у народ.
– У Житомирі ми запровадили консульські чергування, під час яких приймаємо документи від тамтешньої полонії. Навіть більше: наші дипломати практикують виїзди у місцевості, де є численні польські громади, наприклад у Сарни чи Новоград-Волинський. Там місцеві полонійні організації зібрали щонайменше сотню заявників на карту поляка, тому такі поїздки є виправданими, – розповідає пан Янік.
У Луцьку зацікавлених реєструють телефоном, призначають день та годину співбесіди з консулом. Якщо під час розмови заявникові вдасться довести свою польськість, то через місяць він отримає документ про належність до польського народу.
На зустріч із консулом претендентові на карту поляка треба з’явитись із пакетом документів, що підтверджують його польське походження. Втім і це не головне. У консульстві запевняють: основний фільтр, здатний відсіяти тих, хто лише вдає з себе поляка, – це індивідуальна бесіда. Під час розмови консул з’ясовує знання польської мови, а також польських традицій та звичаїв.
– Але й це не так просто, як може видатись, – пояснює пан Янік. – Маємо ситуацію, коли треба роздивитися щось, що є внутрішнім відчуттям людини. Це те, що ми називаємо національністю. І тут немає визначених механізмів. Йдеться про розмову, під час якої консул розуміє, що особа відчуває себе поляком. Ще один важливий момент – підпис під декларацією належності до польської нації. Саме тоді це внутрішнє відчуття усвідомлюється й набирає конкретної зовнішньої форми.
У нас був випадок, коли троє добре освічених молодих людей пройшли співбесіду польською мовою, більш-менш знали польські традиції та звичаї, але коли треба було підписати декларацію, відмовилися це зробити. Пояснили, що насправді почуваються таки українцями.
ЇДЬТЕ В АРХІВ...
Втім поспішати радіти такому патріотизмові наших співвітчизників поки ще ранувато. Низька активність претендентів на карту поляка в Україні навряд чи наслідок роз’яснювальної роботи полонійних організацій, що нібито переконують людей, які не мають права на документ, і не намагатися його отримати. Хоча саме так деякі дипломати пояснюють, чому очікуваний бум і досі не настав. Причини, видається, значно прозаїчніші.
Проблема перша – відшукати і підготувати документи, що підтверджували б польське походження, не так уже й просто. Якщо вони не збереглися у бабусиній скрині, вдома, то, аби знайти їх, потрібно не тільки бажання, але й певні зусилля, терпеливість і, звичайно ж, кошти. Міркуйте самі: якщо документи не знайдете на території України, їх доведеться шукати в польських архівах. На їхніх сторінках в інтернеті можна ознайомитися з прейскурантом на посвідчені нотаріусом копії, сканування, годину пошуків потрібних паперів… Одне слово, навіть якщо не їхати по докази своєї польськості до Польщі, то витратитися доведеться. Не факт також, що документи таки вдасться знайти, або ж що у них чітко буде вказано національність ваших предків – не забуваймо, що за часи тоді були. І ще один момент: процедура може затягнутися більш як на місяць. От і виходить, що комусь братися за це ліньки, у когось часу немає, хтось взагалі не знає, як і що робити, а ще в когось просто зникає бажання.
...І ВЧІТЬ МОВУ
Проблема друга – знання польської мови, а точніше її незнання. Цього не приховують і в консульстві. Саме з цієї причини, як пояснюють там, у заявників документи здебільшого взагалі не приймають. Тоді переважно молодих людей, які хоч і є поляками з діда-прадіда, відправляють… підучити мову. Як результат – викладачі польської у Луцьку, Житомирі, Сарнах мають чимало роботи.
Трохи інша ситуація з літніми людьми. Простіше, коли вони тримають зв’язок із полонійними організаціями. Там їм допомагають заповнити анкету, підготувати документи. До того ж, як запевняють у луцькому консульстві РП, підхід до претендентів на карту поляка старшого віку інший. Документ, що підтверджує належність до польського народу, для цих людей значною мірою символічний – дорогий і святий, як хрест на стіні. А тому, кажуть дипломати, те, що не з власної вини забули рідну мову, їм можна й пробачити.


У нас був випадок, коли троє добре освічених молодих людей пройшли співбесіду польською мовою, більш-менш знали польські традиції та звичаї, але коли треба було підписати декларацію, відмовилися це зробити. Пояснили, що насправді почуваються таки українцями.


Юлія МЕЛЬНИЧУК