Особистий ворог Президента України, в’язень уже українських таборів, видатний письменник... І все це стосується однієї людини – киянина, колишнього тернопільчанина Бориса Гуменюка. СіД пропонує інтерв’ю з одним із найчесніших майстрів слова.
«ДОЗВОЛЯЮ СОБІ НЕ ПОГОДЖУВАТИСЯ З ТАРАСОМ ШЕВЧЕНКОМ»
– Борисе, ваше слово (і поетичне, й прозове) не лише осяяне талантом. Воно – сувора, чесна правда. Це несподівано, адже репрезентанти нової літературної генерації показово демонструють зневагу до українського. Та й згадаймо аж ніяк не юного Андруховича, тексти якого перекладають «світовими» мовами. Чоловік, якому років через тридцять пророчать нобелівку, регоче з національних факторів, свято воскреслого духа називає святом х...). Такий нігілізм став ідеологією самозакоханих новітніх продукувальників україномовних книг. Маючи за плечима сорок два, ви начебто мусили б уподібнитися цій «гвардії».
– Як відректися від найпосутнішого? У мене зовсім інший стиль життя і творчості. Для мене завжди найістотніший ідеал боротьби – ОУН-УПА. Дисидентський рух не доріс до нього. Я переконаний, що українці – нація лицарів і героїв. Мені не подобаються оті літературні плачі про начебто нещасну нашу долю. За це навіть дозволяю собі не погоджуватися з Тарасом Шевченком – нашим знаковим поетом.
– Зокрема в площині частини «пророцтв» у стилі «Загинеш-згинеш, Україно»?
– Так. Але своїми текстами цей геній згуртував українську націю. Тому й сучасні письменники мусять усвідомити власну відповідальність за моральний, духовний клімат у державі. Вони своїм словом формують націю.
– Якось ви висловилися у подібному плані й про в’язницю. Тим паче, Борисе, вам самому довелося вже за умов української державності побувати в неволі. Два роки...
– Намагалися розправитися з моєю дружиною (Марія Куземко-Гуменюк – народний депутат ВР першого скликання, член Народної ради. – В. В.). Але руки виявилися короткуватими. Тоді наїхали на мене. Я мав бізнес у Тернополі – завод мінеральних вод. Пізніше мені про всі «підводні» течії, політичне підґрунтя розповіли працівники СБУ, що був наказ: зробіть так, аби земля під ним горіла. У кабінет слідчого мене запросили як свідка. А вийшов я звідти ...через два роки.
І ДОСІ – У СХРОНІ
– Невже ніхто не став на ваш захист?
– Дружина все робила, щоб ця чаша гірка мене оминула. І Пустовойтенко, і Кушнарьов, який тоді був главою Адміністрації Президента, зверталися до в. о. генерального прокурора Литвака.
– Але це однаково не допомогло. Хоча у в’язниці ви отримали стільки інформації для роздумів, для творчості.
– Адже, з одного боку, тюрма формує людину. Як і людина – тюрму. В’язниця – наче прообраз планети Земля... За людину потрібно боротися кожної миті життя. Тюрма – прихована сутність світу.
– Вам довелося пізнати ці реалії, перебуваючи у Лук’янівці. Вони талановито відтворені в романі, де головний герой – Олесь Калинюк.
– З цього приводу зауважили, що письменник «Борис Гуменюк обсервує замкнутий простір»... Але ж письменник, як не складалося б життя, це передовсім філософ. Для мене це беззаперечно. Мене ніколи не цікавили кар’єра, освіта. Весь час тепер пишу роман «Схрон». У ньому – про долю українця, який, перебуваючи в криївці, думає, читав Сартра, Ніцше, обізнаний зі світовою культурою. Мене не цікавить, чи його побили енкаведисти, які рани. Мене цікавлять міркування цього чоловіка, чим він живе, як розкодовує таємницю українського буття. Але створюється таке враження, що українці до національного, державного усвідомлення ще не доросли, що вони й досі у схроні.
– Борисе, це прозвучало дещо дидактично. Хоча...
– Я справді нікого не намагаюся повчати. Я християнин. Хоч і не ортодоксальний.
«Я – ОСОБИСТИЙ ВОРОГ ЛЕОНІДА ДАНИЛОВИЧА»
– Християнська сутність – у кожному вашому тексті. Хоча сьогодні українська література...
– У нас – засилля літературної попси, дикої поплавщини. Суцільна поплавщина – у кіно, телевізії, літературі. Хоч живуть іще і Маркес, і Солженіцин... Автори ж серйозного українського слова – на маргінесі. А в Україні сьогодні, я вважаю, живе письменник номер один на планеті – Євген Пашковський. І таких у нашій країні принаймні 25. Людина, яку прихистила Житомирщина, медитує, харчується хіба горіхами. Такі письменники переживуть свій час, власний біль. Вони будуть доти, доки світ буде. Але найголовніша постать у літературі – не письменник.
– ?
– Найголовніша постать у літературі – читач.
– Тим часом письменник, аби видати свої тексти, змушений «продаватися». Кравчукам, Кучмам...
– А я – особистий ворог Леоніда Даниловича Кучми, який дуже хотів дружити з Росією. Хоча в України єдиний стратегічний ворог – Росія. На початку 90-х я мав власний бізнес, але за такі погляди...
– Довелося поплатитися…
– Та внаслідок цього, як уже, здається, казав, побачила світ «Лук’янівка».
– Повертаючись до політичної проблематики, ви іноді приязно висловлювалися про війну в Чечні.
– Я ще раз кажу як християнин: жодного кровопролиття не схвалюю. Але ж, зрозумійте, чеченці воювали не тільки за себе. Вони воювали і за нас! Не будь чеченської війни, нам організували б збройний конфлікт у Криму чи деінде.

СіД-інфо
Борис Гуменюк народився 30 січня 1965 року в с. Острові Тернопільського району Тернопільської області. Поет, прозаїк, член НСПУ. Серед його найрезонансніших книг – 808-сторінковий роман «Лук’янівка» та збірка віршів «Спосіб захисту». За словами Володимира Яворівського, прозове полотно Бориса Гуменюка – одне із найзнаковіших у сучасній літературі.


Віктор ВЕРБИЧ