У Києві відбувся VII Міжнародний джазовий фестиваль «Єдність»
Почну з історії. Комусь вона давно відома, але ж повсякчас зростають нові покоління меломанів, яким все треба розповідати знову...
Отже, джазова музика народилася у США на початку ХХ століття. Її винахідниками були «чорні» музиканти, що спершу грали тільки на танцмайданчиках «для своїх». Але ці «дикі» танцювальні звуки так швидко захопили різнокольорову публіку, що у 1920-х роках джаз вже грали змішані оркестри – здебільшого у підпільних «гангстерських» ресторанах часів «сухого закону». У 1930-х джаз вийшов на велику естраду і став імпозантним концертним мистецтвом. Відтоді ця музика поширилася на Європу та решту світу. Почалася джазова манія, з’явилися класні джазмени не лише американського походження.
Найбільше не любили джаз тоталітарні режими. Проте пояснювали вони свою нелюбов протилежними причинами. У гітлерівській Німеччині цю музику було заборонено як витребеньки «расово неповноцінних негрів», а в сталінському СРСР її, навпаки, називали «музикою товстих», тобто буржуйською. Втім до середини 1950-х років джаз і «приджазовані» естрадні пісеньки були улюбленими розважальними жанрами у більшості цивілізованих країн. Потім прийшли рок-н-рол, диско й, нарешті, сучасна поп-музика, яка не може існувати, не позичаючи в усіх інших жанрів...
За сто з гаком років, що минули з часів його буремної молодості, джаз посерйознішав і через те втратив популярність серед найширшого загалу. Проте він не вмер, тим паче не став музейним експонатом. Джазові фестивалі, яких у світі чимало, збирають багатотисячні аудиторії. Один із найцікавіших в Україні – міжнародний джаз-фест, який щовесни проходить у Києві. Він називається «Єдність».
Цьогоріч «Єдність» відбувалася 22–23 березня у приміщенні Театру оперети – за акустичними ознаками чи не найкращому концертному залі столиці. Відкривав програму знайомий телеглядачам з перших «Танців із зірками» оркестр «Либідь». Потім сольні композиції виконувала юна талановита піаністка й вокалістка Ольга Гулей. Далі свою музику грали литовці «2 Goods». Відтак публіку завели примхливими циганськими мотивами контрабасист Джоні Радучану і піаніст Петру Негреску – дует з Румунії. Потому настав час тріо, яке цікаве насамперед тим, що в його складі віддзеркалюється вся інтернаціональна й навіть міжконтинентальна сутність сучасного джазу: Ж-П. Фрьолі – романтичний гітарист з Німеччини, Володимир Зіньковський – флейтист родом із Запоріжжя, який живе й працює то в Аризоні, то в Україні, та клавішник киянин Олексій Боголюбов. Завершився перший фестивальний день запальним виступом американсько-бразильського ансамблю «Нью-Йорк Самба Джаз Квартет» з солістом на губній гармоніці Фендриком Меркенсом. (Не забуваймо, що в основі традиційного джазу лежить народна негритянська музика, а сучасний джаз – це коктейль з фольклорних ритмів і мотивів з цілого світу).
Другий день «Єдності» почався виступом «Музичної лабораторії» під керівництвом Вадима Корсака. Цей «науково-дослідний» колектив знову продемонстрував невгамовне експериментаторство. І це незважаючи на те, що «Лабораторія» існує вже років двадцять і за цей період в ній встигло переграти понад 150 різних музикантів. Потім був чудовий піаніст з Черкас Сергій Крашенінніков зі своїм квінтетом. У наступному українському колективі з англійською назвою «Z-Band» зібралися відомі інструменталісти з різних міст (зокрема й феноменальний львів’янин Мирон Блощичак – людина, яка грає музику на будь-якому предметі, що має отвір: хоч на велосипедному насосі, хоч на тромбоні). Треба було чути, якого звукового борщу ці люди наварили з українських народних пісень! Потім квартету добре знаного київській публіці піаніста Володимира Соляника підтанцьовував Володимир Шпудейко – мало не єдиний в Україні професійний майстер джаз-степу (наші діди називали цей ритмічний танок чечіткою).
Передостанніми виступав найвідоміший у світі український джазовий гурт – вокальний секстет «Man Sound». Коли шість чоловічих голосів виконують свою ритм-енд-блюзову поліфонічну версію Гімну України, публіка встає. Ну, а почесне право завершувати останній вечір фестивалю дісталося Давидові Голощокіну, визначному джазовому ветерану з міста Санкт-Петербурга, скрипалю й одному з найкращих у світі виконавців на флюгельгорні – різновиді труби з теплим, м’яким звучанням, що найбільше скидається на людський голос.
Джаз – така штука, де кожний музикант (хай навіть він ніколи не записує музику нотами) є під час гри повноправним співавтором композитора. Тому будь-які старі, навіть і заяложені, музичні теми у виконанні талановитих джазменів завжди звучать по-новому. Але головною передумовою гарного джазу є чуття і розуміння між партнерами – колегами по ансамблю і публікою в залі. Отже, зрозуміло, чому джазовий фестиваль називається «Єдність».


Юка Гаврилова