Жива легенда, неординарна особистість, вічний революціонер – усе це про лідера пітерського гурту «ДДТ» Юрія Шевчука. Минулого тижня дедетешники разом із українськими «Братами Карамазовими» почали всеукраїнський тур на підтримку святкування 1020-ї річниці Хрещення Русі. «Сім’я і дім» зуміла відшукати трохи вільного часу в надзвичайно щільному графіку Шевчука. Він виявився такою простою й легкою у спілкуванні людиною! Багатьом нашим «співаючим трусам» і не снилося…
– Ти маєш сірники? Не куриш? Молодець! – Юрій Юліанович однією рукою везе валізу до автобуса, другою шукає в кишенях запалки. Ми мали зустрітися увечері після концерту, але… – Ти вже вибач, я вчора горло зірвав, адміністратор теплим молоком відпоював – у нас щодня концерт. То які в тебе запитання?
На мить я забув усе, що хотів спитати: поряд стояв той, чиї пісні з одногрупниками слухав на бувалій у бувальцях «Весні», співав на підкорених вершинах Карпат… Виручив пітерський «Зеніт», який напередодні розбив німецьку «Баварію»:
– Що ж ви, Юрію Юліановичу, не згадали на концерті про капітана пітерців Анатолія Тимощука? Він же лучанин!..
 Забув, слово честі, забув. Але ти передай усім тут на Заході України, що вашого Толю у Пітері просто боготворять. Він простий і добрий хлопець.

«МОЇ КОРЕНІ – УКРАЇНСЬКІ»
– «ДДТ» часто прощається з публікою піснею «Родина». А де мала батьківщина Юрія Шевчука?
– Я обрядовірець, не люблю різні ура-патріотичні гасла на кшталт «Ми – разом!» і тому подібне. Батьківщина, кажеш... Є у мене така нова пісня: «Наш патриотизм не очень высок, он не фужер на банкете, не танцор нагишом, он не гимн и не марш». Тому цієї миті моя батьківщина – листочок на дереві, під яким ми з тобою розмовляємо. Вчора це був майдан, що на ньому співала моя група, люди, які слухали наші пісні й ставали добрішими...
– У такому дусі ви й сина виховуєте?
– Вважаю, що Петрові відкриваю в житті чесну дорогу. Певний, що він дивитиметься людям у вічі спокійно. Треба, щоб дитина змалечку не вчилася брехати і викручуватися.
Петра я в армію віддав. Служить у роті охорони морської піхоти. Ми з ним постійно на телефоні. Недавно дзвонив, казав, що ідуть в плавання на чотири місяці. Його крейсер «Перекоп» побуває в 14 портах Середземного моря.
Армія синові добре прислужилася, як кажуть, мізки вправила. Петро посерйознішав. Нещодавно телефонує й каже: «Тату, хочу вчитися». Хороший хлопець, але більше хвалити не буду, бо зіпсується.
– То правда, що разом ви прочитали «Війну і мир»?
– Так, це класика. Толстой, Цвєтаєва, Ахматова, Гоголь, Шевченко, Пушкін… Сьогодні молодь нічого не читає. А я змушував. Як? Сам читав, а потім казав: нумо тепер ти. Він потрохи, але почав. Класика вчить співпереживати, пробуджує душу. Хочеться, щоб мій син з людьми по-християнськи жив, щоб не був черствим і цинічним, не був порожнім.
– Шевчук – українське прізвище. У вас часом не наші корені?
– А чому «часом»? Шевчуки жили на кордоні України та Білорусі, неподалік Гомеля. У 1930-х усіх заслали в Сибір, на лісоповал, а діда розстріляли. Він воював ще у Першій світовій. Прадід був козаком, на російсько-польському кордоні служив. Так що нашій сім’ї нелегко довелося. Я народився на Колимі, у Магаданській області.
– Нині ви гастролюєте Західною Україною. Багато хто сумнівався, що ви сюди завітаєте…
– А чому б мені не їхати? Невже я щось неправильне кажу на концертах? Ми нормальні, мирні люди. Я взагалі вважаю: блаженні будуть миротворці.
– Юрію Юліановичу, а якщо завтра новий Марш незгідних (Шевчук у березні виступив на боці російських опозиціонерів. – Ю.К.), підете на мітинг?
– Поки не знаю. Не хотів би про погане говорити… Ліпше скажу, чому «ДДТ» приїхав в Україну. Політики сварять українців і росіян, а ми не хочемо, щоб два народи ворогували. Гадаю, сто років мине і не буде цих політиків, а наші народи залишаться. Це дуже важливо для мене: будемо ми добрими сусідами чи дивитимемося один на одного через колючий дріт.
Взагалі-то, нині мав би в студії сидіти і новий альбом записувати. Але мої добрі приятелі, «Брати Карамазови», запросили у тур, і я не міг відмовити.
«ФІЛЬМ ПРО СВОБОДУ РОСІЙСЬКІ КАНАЛИ НЕ КУПИЛИ»
– Ви маєте неабиякий кіношний досвід. Що скажете про останню стрічку з вашою участю?
– Граю сільського лікаря. Вряди-годи я випробовую сили в кіно. Знаєш, коли ходиш тільки біля однієї роботи, цікаво в паралельних світах побувати, це додає наснаги та енергії. А ще я для «Батюшки» написав кілька непоганих пісень.
– А як справи з вашим проектом «Свобода по-російськи»?
– Це був спосіб показати, що демократія в Росії можлива. Загалом усі мої появи на ТБ – з просвітницькою метою. От із Андрієм Смирновим, автором «Білоруського вокзалу», ми зробили 10 серій-роздумів про демократію. Розповідаємо про Новгородське віче, усі чотири Державні Думи, Київську Русь. Цей фільм чомусь не купили російські канали.
– Може, через те, що вас нині неофіційно заборонили?
– Просто слово «демократія» сьогодні в Росії якесь таке... (Сміється). Ну, не дуже слово, розумієш...
«НЕ ЛЮБЛЮ СЛОВА «ФАНАТ»
– Взимку ви гастролювали у США. Хто вас там слухав?
– Не повіриш, відсотків двадцять – американці. На концерті були легендарні «Black Sabbath», казали, що їм дуже сподобалося. Якісь продюсери підходили, пропонували спільно мюзикл історичний зробити. Я відмовився, бо в них дуже смішне й спрощене розуміння історії. Миколу II і Распутіна вони хотіли зобразити коханцями. Я сказав: ні, так не піде.
– Які маєте вимоги до організаторів концертів?
– Ми дуже скромні стосовно цього. Ліжко, чайник, щоб тепло було. Мало не забув (сміється) – щоб таракани не повзали!
– Юрію Юліановичу, кажуть, що рок-музика сьогодні не формат?
– Моя публіка – це молоді люди, які роздумують про життя, формують власний світогляд. Я взагалі не люблю слів «фанат», «прихильник». Більше подобається – співбесідник. У наших піснях ми бесідуємо зі слухачем про життя. Причому теми озвучуємо не ті, які є у поп-музиці – «спати чи не спати?», а напосідаємо на теми гамлетівські – «бути чи не бути?» Тому молодь гарно до нас ставиться. Їй взагалі властиво бути чистій, свіжій і відвертій. Отож, слухати рок-музику – означає продовжувати молодість..


Принциповість Юрія Шевчука – його візитка. Ну ось, наприклад:
…1995 року поїхав на чеченську війну, між обстрілами давав акустичні концерти для російських солдатів. Згодом побував в Таджикистані, Косово та Афганістані.
…Він утілення антипопсового руху Росії. Чого варта тільки бійка з Кіркоровим! Втілення цього руху – пісня «Фонограмник». Свого часу просував в Росії ідею маркування афіш виконавців, які співають на концертах під фонограму.
…2007-го Шевчука вшанували премією «Тріумф» – за досягнення у сфері літератури та мистецтва. Коли рокер дізнався, що засновник премії – олігарх Березовський, спочатку відмовився від $50 тисяч, а згодом передумав і віддав гроші ветеранам чеченської війни.
...У березні 2008-го Шевчук вийшов на опозиційний до Путіна Марш незгідних. Пояснив це тим, що вважає обрання Медведєва президентом Росії профанацією, адже справжніх дебатів під час перегонів так і не відбулося.

СіД-інфо
Юрій Юліанович Шевчук народився 16 травня 1957 року в Магаданській області, у сім’ї військового. Згодом батька перевели служити до Уфи. Музикою зацікавився ще у дитинстві, вчився грати на баяні. Але вступив до педагогічного.
До «ДДТ» встиг отримати приз на конкурсі авторської пісні. Історія «ДДТ» почалася влітку 1980 року, коли в уфимському БК «Авангард» зустрілися Рустем Асанбаєв, Геннадій Родін, Володимир Сигачов, Рустем Каримов і Юрій Шевчук. Їхній перший альбом «Свиня на веселці» (1982) зробив групу відомою далеко за межами Башкирії. Навесні 1982-го «ДДТ» став лауреатом конкурсу «Золотий камертон». Після записів альбомів «Компроміс» та «Периферія» учасники гурту були змушені переїхати з Уфи до Ленінграда. Наприкінці 1980-х фірма «Мелодія» випустила платівку найкращих пісень «ДДТ» «Я получил эту роль».
Перша дружина Шевчука померла на початку 1990-х від раку, виховує сина Петра.
ПІСНІ «ДДТ», ЯКІ ПОЛЮБЛЯЄ СПІВАЄ СІД: «Осень», «Дождь», «Актриса весна», «Родина», «Любовь».


Юрій КОНКЕВИЧ