Подейкують, що жарт – це такий собі самозахист і що в Україні так багато сміються тому, що живеться не з медом… Утім почути справжній гумор у нашій країні стає дедалі важче. Майстрам музичної пародії Анатолієві Говорадлу та Дмитрові Гершензону вдається ходити по лезу й робити так, аби сміх не лише веселив, а навіть лікував...
«НАЙВІДОМІШИЙ ВОКАЛІСТ УКРАЇНИ – МИХАЙЛО ПОПЛАВСЬКИЙ…»
– Дмитре, Анатолію, почнімо з першоджерел: отож, ваш дует народився з великого гурту «Світязь»…
Д. Г.: З вокально-інструментального ансамблю, що його називали оркестром для боротьби з джазом…
– Свого часу це був дуже відомий гурт, адже сам Володимир Івасюк довірив вам свою «Червону руту»…
Д. Г.: Чому «свого часу»? Нині нас теж непогано знають…
– То я про гурт, про дует ще поговоримо… Як ви опинилися у ВІА?
А. Г.: Я приїхав на кастинг, як нині модно казати, бо ансамблю, що складався з двадцяти чотирьох осіб, потрібен був гітарист. Тоді я вже був зрілим музикантом і мріяв вийти на професійну сцену. Отож, приїхав до Луцька на прослуховування й потрапив до Дмитра Лазаровича (вказує на колегу. – Ж. К.), що тоді був музичним керівником цього колективу. Чимось я йому сподобався. Й отак ми разом останні двадцять років…
Д. Г.: А мені вдалося потрапити до ансамблю лише за другим разом. Бо коли вперше мене прослуховували, то виявилося: не талант. Благо, згодом керівником «Світязя» став Василь Зінкевич, що, очевидно, ліпше тямив у музиці…
– Себто ви музикували разом із Зінкевичем…
Д. Г.: Внесу ясність: «Світязь» почався не з Василя Зінкевича. Десь на початку 1975-го до Луцька приїхали хлопці з Чернівців і створили ансамбль, але зрозуміли, що бракує соліста. А Зінкевич саме покинув «Смерічку» тоді…
А. Г.: До речі, на ту пору Волинська філармонія, що мала такі потужні творчі одиниці, як Зінкевич, «Світязь», Мареничі, Волинський народний хор, очолювала неофіційний рейтинг усіх філармоній СРСР...
– Кажучи сучасною мовою, це був хороший бізнес-проект…
Д. Г.: Шкода тільки – артисти прибутків із цього бізнесу не мали…
– Але тепер, навіть маючи гроші, хіба можна купити таку славу, яку мали ви?
Д. Г.: Та, може, нехай уже будуть гроші...
– Отже, це була пора серйозного музикування. Що ж привело вас до гумору?
А. Г.: Річ у тім, що нам так було добре, що всі потихеньку почали милитися до Штатів, Німеччини, Ізраїлю… Відтак ми залишилися втрьох: я, Дмитро і наш барабанщик, який запевняв, що нізащо у світі не покине України. Утім невдовзі таки вчинив по-іншому… Тож ми вирішили: треба щось робити...
– Й у вас прокинулося почуття гумору…
Д. Г.: Воно ніколи й не засинало. Просто ми подумали: навіщо приховувати те, що відбувається за лаштунками, так би мовити, на кухні. А оскільки я народився на Одещині (до речі, саме батько, що завжди співав українських пісень, передав любов до них і мені. Цим пісням я віддав своє життя)…
А. Г.: Додам, що більшість пісень у виконанні Зінкевича аранжував Дмитро. Нині він творить і для Білоножків, Зіброва, Віктора Павліка…
Д. Г.: Дякую, Толику, згодом розплачуся... (Сміються. – Ж. К.).
– Як ви шукаєте героїв для пародій?
Д. Г.: Це наші друзі, себто українські артисти.
– А є такі, що запитують: чому ви й на мене пародії не зробили?
Д. Г.: Є, але, на жаль, у нас не так багато артистів, на яких можна зробити пародії. Їх творимо хіба на відому пісню. Оскільки в нашому ефірі небагато української музики, то доводиться пародіювати й росіян.
– І як росіяни до цього ставляться?
Д. Г.: Хтось нас не знає, хтось не чув пародій... Але ті, хто бачив і чув, приміром Басков, Кіркоров, реагують чудово. А загалом кажуть, що коли на тебе впала тінь, то ти знайшов своє місце під сонцем...
– А надихають на створення пародій більше зірки чи їхні пісні?
Д. Г.: По-різному буває. Коли починали, то більше зважали на музику. Нині перейшли на тексти.
– Хто для вас найцікавіший об’єкт пародіювання?
Д. Г.: Хіба у нас є людина, відоміша за Михайла Поплавського? З вокалістів, маю на увазі…
А. Г.: А на другому місці, звісно, Вєрка Сердючка – учениця Поплавського.
«ГЛЮКОЗА – НОРМАЛЬНА ЖІНОЧКА…»
– Анатолію, Дмитре, про вас кажуть, що ви єдині, хто взявся лікувати хворобу під назвою зоряна…
Д. Г.: У народі її називають звіздянка.
А. Г.: Звіздюльок лікуємо від звіздянки...
– То як, вилікувати когось вдалося?
А. Г.: Гадаю, ця хвороба хронічна і вилікувати її неможливо.
Д. Г.: Вона лишень передається... Як на мене, то кожен виконавець, коли чує дотепну пародію на себе, в душі розуміє, що реклама зайвою не буває. А у нас переважно добрі пародії, дружні. Ми не переходимо на особистості, нікого не ображаємо…
– І Глюкоза не образилася?
Д. Г.: Насправді, коли робили пародію на Глюкозу, навіть не бачили її. Тому на сцені були проколи: зважаючи на текст, ми імітували рухи людини з не зовсім нормальною психікою… Насправді, як згодом переконалися, це нормальна молода жіночка…
– Не менш цікаво дізнатися, де гастролюєте, як часто концертуєте?
Д. Г.: Переважно їздимо Україною. А сольні концерти щомісяця даємо у славному Трускавці – там чудові умови, зал, можливість відчути, якою є наша популярність…
– Знаю, ви повернулися з Ізраїлю…
А. Г.: Туди часто їздимо з Яном Табачником, Йосифом Кобзоном, який щороку до Дня Перемоги влаштовує там концерти.
Д. Г.: Стосовно наших планів відзначу, що у вересні на Першому Національному плануємо вести нову розважальну програму.

СіД-інфо
АНАТОЛІЙ ГОВОРАДЛО народився й виріс у Житомирі. Уже шестирічним закохався в музику, втім до музшколи його не взяли через …цілковиту відсутність слуху. Відвідував уроки гри на акордеоні та гітарі. Після школи вступив на фізмат Житомирського педінституту заради того, аби …виступати з найпопулярнішим у Житомирі ВІА «Музики». З 1978-го почав заробляти музикою на життя…
Одружений, має доньку Оксану й сина Ігоря. Хобі – архітектура та дизайн власного дому. Захоплюється гірськими лижами, плаванням, штангою…

ДМИТРО ГЕРШЕНЗОН народився в місті Балта на Одещині. У школі був активним учасником художньої самодіяльності. Вступив до музичного училища міста Бельци (Молдавія), клас скрипки. Разом з однокурсником (нині відомий у Норвегії джазовий музикант) створив групу, грали на танцях… Після училища працював у музичній школі, філармоніях Криму, міст Іванова, Тернополя. З 1983-го – в ансамблі «Світязь»…
Мама, сестра, усі двоюрідні проживають в Ізраїлі. Одружений, має доньку та сина. Хобі – риболовля, машини, інтернет.


Жанна Куява