Цих тварин у квартирі співачки – понад вісімдесят!
…У просторому передпокої, що слугує водночас холом, їдальнею та вітальнею, пухнастий рудий кіт не звернув на мене жоднісінької уваги… Утім, коли насмілилася переступити поріг кабінету господаря дому (на превеликий жаль, уже покійного), кіт загрозливо вигнув спину дугою... «Так Рудий зустрічає всіх, хто наважується заходити сюди», – почувся мелодійний голос співачки Ауріки Ротару. Вона наче просила вибачення, але домашній улюбленець не відступав. Певно, саме його господар, Володимир Пігач, залишив охоронцем дому.
Нині, коли осоружні розповіді про успішних «бізнес-вумен» набили оскому, зустрітися з ніжноголосою, щирою, відданою, сонячною (бо ж із молдавської ім’я Ауріка перекладається як золота, сонячна) жінкою – у велику радість.

СПІВАЛИ НА ТРЬОХ МОВАХ
…Музика зробила родину Ротару особливою… Чи знайдуться нині в українських селах родини, де б усі діти (а у нашому випадку аж шестеро!) зуміли досягти визнання саме завдяки музиці… Успішна й знаменита Софія Ротару нині народна артистка трьох держав – України, Молдови та Росії. Багато співали й Ліда з Аурікою, яка є заслуженою артисткою України.
…Найменшенька та улюблена сестричка починала власний творчий шлях у самодіяльному жіночому вокально-інструментальному ансамблі в райцентрі Новоселиці, що поблизу Чернівців. Туди на репетиції Ауріка їздила щодня. Тільки СіДу Ауріка повідала, що перш ніж заспівати ліричних та веселих пісень в ансамблі, студентка музучилища добре освоїла …барабани.
– Ауріко, зважаючи на те, що всі Ротару співали, годі сумніватися, що любов до музики вам передали батьки…
– Саме так. Вони так гарно співали! Надто батько Михайло, який учив нас українських, молдовських та російських народних пісень... Святковими вечорами ми збиралися в саду й затягували народної. Тоді всі в селі знали, що то наша родина співає…
– Певно, чималеньким був репертуар… Трьома мовами…
– Авжеж. Ми й тепер у селі говоримо молдавською… І в школі цією мовою розмовляли... Отже, сумнівів щодо вибору майбутньої професії у мене не виникало. А коли Соня вийшла на велику сцену, хотілося стати подібною.
– Знаю, що, окрім барабанів, у дитинстві ви марили ...мотоциклом...
– Добре, що брат Женя не чув, як ми з сестрою Лідою ночами витягували його мотоцикл і їздили до світанку… Щоб він не почув, заводили двоколісного звіра далеко за селом...
– Тепер заповітна мрія багатьох сільських жителів – якомога швидше переїхати до міста. Ви ж досі не цураєтеся рідного села Маршинці…
– Дуже часто після закордонних гастролей нам пропонували переїхати, приміром, до Канади. Але ми не уявляли, як це не жити у Маршинцях, не попорпатися в городі...
– …на риболовлю не сходити… Чули, ви велика шанувальниця цієї справи…
– Так. Уся наша родина рибалить... Тільки-но хвилинка вільна, як усі поспішали до колгоспного ставочка... Потім, коли ми рідше збиралися удома, то, аби нікуди не йшли, батько вирив невеличку водойму вдома й напустив туди риби...
– А яким був ваш найбільший трофей?
– Якось ми з чоловіком відпочивали на острові Маврикій і піймали блакитного марліна завважки понад двісті кілограмів. Привезли в готель, і кухарі нам його приготували... Втім, зізнаюся чесно, смак мені не сподобався, на вигляд ця рибина привабливіша...

«…І ПАМ’ЯТНИК ЗВЕДУ …КОРОВІ…»
– Ауріко, невже помідори зійшли ось тут, на вікні балкона?
– Невдовзі вони заквітнуть. Потім я перенесу їх до вітальні, де вони дозріватимуть... Поки мої батьки в колгоспі працювали, ми, діти, усю роботу вдома самі виконували. Я й овець пасла, й по ягоди ходила, картоплю копала... Довго ображалася, що не довіряли мені пасти корову, бо якось я їй дозволила …їсти на грядках огірки. Дуже любила нашу годувальницю. Натомість нині маю вдома своїх корів штук вісімдесят!
– ???
– Друзі дарують порцелянових, хутряних… І шанувальники колекцію поповнюють… Знаєте, яка моя мрія, що поки нездійсненна через брак часу? Вишити свою улюбленицю... А ще хочу на власному подвір’ї, коли матиму приватний будинок, встановити їй пам’ятник на весь зріст.
– Ви так любите молоко?
– Ні, я корів люблю. Просто обожнюю!..
– За що?
– Люблю за цю квадратну морду, шорсткий язик... Дехто нарікає, що вони нерозумні, але то не так: вони мислячі. На пасовиську брат ховався від дощу під коровою, вона дозволяла йому ссати молоко... А коли поверталися, то зупинялася й чекала на нього. Ми навіть жартували, мовляв, Колю, то хто кого пасе? Я дуже люблю тварин. І кота маю, і собаку...
– Тварини – наші друзі… А як стосовно близьких вам людей?
– О, з цим мені теж поталанило, себто друзів маю дуже багато. Бог нагородив мене товариством із прекрасними людьми, які, до речі, не належать до шоу-бізнесу. Ми часто зустрічаємося, і я дякую їм за те, що вони є. До речі, вони приходять до мене на «молдовський чай». Знаєте, що це таке? Це я так називаю молдовське домашнє вино, бо воно дуже легке. Така собі Ротарівська марка: напій готують брати Женя і Толя. Свята без того чаю не обходяться....

«РОСІЯНИ ДУЖЕ ЛЮБЛЯТЬ УКРАЇНСЬКІ ПІСНІ…»
– Ауріко, ви часто збираєтеся родиною в рідному селі?
– На жаль, ні. От у жовтні, на ювілеї Чернівців, куди нас із Софією вже запросили співати, ми неодмінно зустрінемося.
– То ви і далі співаєте з Софією?
– Так, ми й тепер, бува, працюємо удвох, організовуємо тури Росією… Щодо виступів Україною, то це радше на свята або ж на корпоративних вечірках...
– Якою мовою співати вам найбільше подобається?
– Однаково приємно виконувати всілякий репертуар. І що вельми тішить: у Росії дуже люблять українські пісні, завше підспівують...
– Ауріко, а внуки Михайла Ротару порадують глядачів музичним талантом?
– На жаль, їх не так багато: у кожного з нас шістьох – по одній дитині. Моя Настя вдалася у батька, який був математиком, тому отримала диплом бакалавра в Інституті міжнародних відносин. Вона музику дуже любить, ми разом підбираємо мені репертуар, утім співати не буде напевно, це не її стихія. У Соні двоє внуків. Старший Толя – диджей, пише музику... Хтозна, може, й продовжить справу бабусі... Поживемо – побачимо…
…На запитання «Який він, справжній чоловік?» Ауріка стиха відповідає: «Той, якого я кохаю, хоч і немає його вже на землі…»
А вони так романтично познайомилися: Володя підійшов після концерту й того ж дня освідчився. А через рік пара одружилася… Любов з першого погляду. Чим не казка? З чудовним перевтіленням єдиної доньки Анастасії у подругу-свідка на маминому вінчанні: через п’ятнадцять років подружнього життя Володимир та Ауріка стануть під вінець... Вона й сьогодні сповідує заповітні слова чоловіка Володимира Пігача: «Придайте жизни смысл, ведь нужно чем-то жить, во что-то верить, чтить, любить страдая…»

СіД-інфо
Заслужена артистка України Ауріка Ротару народилася 22 жовтня 1958 року у селі Маршинцях на Буковині.
Закінчила Чернівецьке музучилище, Одеський педінститут.
Співала в ансамблі «Черемош».
1987 року вийшла заміж за Володимира Пігача, народилася донька Настя.
2005-го помер чоловік.
Родина: Софія – співачка, Ліда – ресторатор у Чернівцях; незряча із чотирьох років Зіна живе з чоловіком у Кишиневі. Брати Євген та Анатолій – у Маршинцях.
Донька Настя – студентка Інституту міжнародних відносин, працює у банку.


Людмила ДЖУЛАЙ, Жанна КУЯВА